Тільки Писання!
Мартін Лютер був доктором богослов’я у Віттенберзькому університеті. Одного разу, готуючись до лекції, він знайшов в університетській бібліотеці Біблію. Ви здивуєтесь, але у ті часи всі знайомились зі Словом Божим лише через коментарі і пояснення попередників, через рішення Соборів чи постанови пап. І саме через читання Біблії почалися його духовні пошуки та зародилась жива віра.
Католицька і Православна церкви, коли говорять про Божі відкриття і об’явлення, мають на увазі не лише Біблію. Мова йде про священне передання, яке включає у себе Біблію та інші твори святих отців. І якщо де-юре Біблія вище, то де-факто – священне передання має перевагу, бо тільки в його світлі ви можете тлумачити Боже Слово.
Є гарні тлумачення Писання, які маючи давню історію, нам цікаві та корисні, бо вони трактують деякі біблійні тексти, які, можливо, не зовсім сьогодні зрозумілі. Тому в деяких моментах передання, тобто традиція тлумачити Писання, нами не заперечується, тому що вони не заперечуються Словом Божим у його широкому дослідженні. Однак згодом з’являються абсурдні рішення Собору, які зовсім не підтверджуються Біблією. З часом Православна церква через брак світла і годинників використовує дзвони і свічки, ще за трохи їх освячує, і потім проголошує богослов’я свічки, богослов’я дзвону, богослов’я ікон… Хоча, можливо, спочатку ікони були лише засобом пояснити неграмотним людям біблійні історії. Перші ікони з’явилися в V ст., а канонізували і освятили їх аж у VIII ст. Ми не приймаємо католицьку доктрину, яка з’явилася у 5 столітті, що служитель Божий має залишатися неодруженим.
Згодом папи та собори видають нові догми, рішення і постанови. Таким чином за багато століть накопичилися вчення і догми, усні і письмові, які стали, як кажуть православні, «окулярами для розуміння Писання».
Проти чого повстав Лютер, потім Цвінглі та Кальвін? Не проти традиції тлумачити Писання. А проти доданих вчень, які не мали підстави у Біблії, проти всієї системи, яка говорила, що ти не можеш розділити Біблію і передання.
Мартин Лютер писав: «Євангеліє вимагає делікатного ставлення. Воно абсолютне і виключне. Воно не терпить додавань та інших вчень. Вчення про те, що вхід на небеса можна заслужити постами, молитвами чи епітимією (покута чи покаянні діла, які вимагалися від грішника, що кається – прим. ред.) – це відхилення від вірного шляху, з чим Євангеліє змиритись не може. Коли тільки я відхиляюсь на інший чи паралельний шлях, моя душа іде від Бога, на ту дорогу, яка веде до смерті. Серце і совість повинні опиратися виключно на основу Писання, інакше вони приречені на страждання».
На Вормському рейхстазі, який мав засудити Мартіна Лютера, той промовив перед імператором і людьми у владі яких були його життя і смерть, коли від його слів залежала його подальша доля:
«З усією повагою і вихованістю, ваша імператорська величносте, ви вимагаєте простої відповіді, отже кажу прямо і відверто – я впевнений, на підставі Писання і чистого розуму, у світлі яких я не покладаюся на папу чи церковні Собори, оскільки відомо, що вони можуть помилятися і суперечити один одному, мене зобов’язує Святе Писання, яке я цитую – моя совість полонена Божим Словом. Я не можу і не хочу взяти свої слова назад, адже я не маю ані певності, ані права йти назад».
Ось як народжується протестантизм. Суть церковної революції – те, що я роблю, опирається на Біблію, а не на те, що вчора вирішила церква.
Ульріх Цвінглі, швейцарський реформатор казав:
«Коли я був молодший, надто довіряв людському навчанню, як і багато інших людей свого часу, і коли я вирішив повністю присвятити себе Писанню, мені уже заважали філософія і богослов’я. Але з часом я, ведений Духом Святим, прийшов до того, що необхідно залишити все це і вивчати доктрину Божу без посередників, безпосередньо з Його Слова. Тоді я почав просити Бога явити мені світло, і Писання стало для мене ясніше, ніж тоді, коли я вивчав безліч коментарів і тлумачень».
Слово Боже зробило у Цвінглі реформу. Він змінив свою проповідь у церкві, змінив своє служіння і запропонував свої погляди на розгляд міської ради. Коли зібрався цюріхський диспут, реформатор виклав свої переконання щодо проповіді Слова Божого – і переміг. Міська рада підтримала необхідність змін у церкві. І одним з перших застосувань solo scriptura звучало у формі наказу проповідувати лише на основі Писання. Ви здивуєтесь: «А на основі чого ж іще?» У середньовіччі проповідували на основі коментарів та передань. Тому це було революційне рішення – будувати свою проповідь і вчення лише на Слові Божому. Згодом таке перконання поширилось і на інші швейцарські міста та на Німеччину, і таким чином реформація будувалась на основі Біблії.
Жан Кальвін, женевський реформатор, писав так:
«Нехай це буде аксіомою – ніщо не повинно визнаватися Словом Божим, що не є записаним у Законі і Пророках (Старому Заповіті) та у Писаннях апостолів (Новий Заповіт)».
Шестеро лютеранських теологів уже після смерті Лютера написали догматичний підручник «Формулу згоди», де про Слово Боже сказано так: «Слово Боже є єдиним суддею, нормою і правилом, згідно з яким, як на пробному камені слід випробовувати і оцінювати всі догми». Все, на чому будується протестантизм, зв’язане зі Словом Божим.
Що solo scriptura означало для реформаторів?
- Це відмова від апокрифічних книг Старого Заповіту (апокриф – приховані, і кимось знайдені книги, не визнані Церквою як канонічні, з сумнівним авторством та змістом – прим. ред.). Православна церква зазначає, що наявні 9 книг апокрифів є неканонічними книгами, проте вони корисні для читання. Юдеї також їх не канонізують, але читають для загального розвитку. Католицька церква вважає ці апокрифи повноцінними книгами Старого Заповіту. Реформатори ж казали, що ми не можемо долучати до Біблії книги, які навіть євреї не відносять до Старого Заповіту. Вони повчальні, історичні, загально розвиваючі книги, але не більше того.
- Біблія, як Слово Боже, має стояти вище за всіх отців, пап і Собори. Для реформаторів принцип solo scriptura означав те, що авторитет Біблії вищий за авторитет духовних лідерів, бо їхній авторитет не ґрунтувався на основі Писання, тому був вторинним після Біблії. Тобто, авторитет в церкві походить не від посади, а у католиків це було очевидно. Для католицької церкви було неголовним, яким життям живе священик, важливо, що у нього є правильне рукопокладення і він робить правильні маніпуляції. І посада визначає святість того, що він робить. Проте реформатори говорять, що авторитет визначається від вірності Слову Божому, коли служитель вірний Святому Писанню – він має авторитет, не вірний – нема у нього авторитету. Будь-які рішення пап, Соборів є обов’язковими для виконання лише в тому випадку, якщо вони не суперечать Слову Божому.
- Церква не дала, а ствердила Біблію. Це ще один важливий момент і він полягає в тому, що римо-католики і православні стверджують, що церква дала Біблію. Святе Писання – породження церкви, тому церква над Біблією. Ця думка панує і сьогодні. Протестанти досі борються з цією оманою. Церква не дала, а ствердила Біблію, вона походить з Писання, а не його дає; визначає і підтверджує те, що Богом дане. Церкві потрібно було визначити канон. Адже на початку було 50 Євангелій, десятки Дій апостолів, сотня Послань. Як церква мала з цим визначитись? У церкві живе Дух Святий, Який промовляє до людей, і вони бачать чи внутрішній зміст книги співпадає з тим, що їм проповідувалось. Євангелісти Марк і Лука не були апостолами, а їхні Євангелії приймалися і ширилися відразу. І не лише тому, що вони є переданням, бо Лука записував від Павла, а Марк від Петра, а тому що внутрішній зміст цих книг був цільним і відповідав тому, що церкви були навчені від апостолів і від апостольських учнів. Таким чином церква не дала книги Біблії, а виявила їх і зафіксувала у каноні. Лише у 4 ст. з’явився перелік 27 книг Нового Заповіту. Отже, авторитет Церкви ґрунтується на Писанні, а не Писання на Церкві.
Чим solo scriptura важливе для нас?
Писання – досконалий, вищий і непомильний авторитет щодо доктрин Церкви і практичного життя християнина. Все, що стосується питань віри і моралі, записано в Писанні – і цього достатньо. Наша доктрина, вчення, вірування, практичні питання ми шукаємо у Слові Божому і перевіряємо Словом Божим. Писання – найвищий авторитет!
Solo scriptura сьогодні означає те, що Писання є зрозумілим. Звичайно, у Божому Слові є важкозрозумілі тексти і ми не робимо вигляд, що все знаємо. Та незважаючи на ці моменти Писання, те що стосується спасіння, може зрозуміти кожна людина. Завдання проповідників тлумачити і викладати його зрозумілою мовою. Ця думка також означає й те, що ми будемо друкувати і поширювати тексти Писання зрозумілою мовою.
Які ж проблеми можуть бути у євангельських християн із принципом solo scriptura?
Ми не пов’язані із Реформацією безпосередньо, прямо. Українське братство з’явилося лише у 18 ст. Реформаційну ідею solo scriptura вони вивели самі, читаючи Писання і спостерігаючи за православними церквами, які часто жили не за Біблією. Цілі громади штундистів виникали саме через читання Писання. У 1822 році Російське біблійне товариство друкує перше Євангеліє зрозумілою мовою і десятитисячний тираж блискавично розійшовся, а потім від руки переписувався охочими читати Боже Слово зрозумілою мовою. Тому брати, які жили у той час, читали Писання та багато чого розуміли в новому світлі й відкидали зайве у житті, а дещо не розуміли і переймали від православного вчення. Наведу приклад. У наших церквах дуже критично ставляться до тіла, фізичної культури. Також негативно відносяться до емоцій. Це не біблійний вплив на нас, а вплив виключно православної культури. Чому таке ставлення у православній практиці? Через відомого філософа Платона, неоплатонізм, через грецьких філософів, які вважали, що коли ти пригнічуєш плоть, тоді воскресає дух. Але читаючи Біблію, бачимо зовсім інше. Пригнічення емоційного, заперечення душевності – це не вплив Євангелія, а вплив православної культури.
Також сьогодні бракує системної богословської освіти. Наші попередники любили Слово Боже, глибоко його досліджували. Чи могли вони щось не вірно розтлумачити з Писання в міру свого бачення чи розуміння? Звісно! Тому що крім російського тексту потрібно вивчати ще й грецький. Чому? Адже у ході літературного перекладу, особливостей мови, слова можуть набути іншого забарвлення і можна вчепитися у російську букву та пройти повз істини. Добре, коли така проповідь буде неєретичною, а буває, що на одному недослідженому слові будують цілі догми. Тому дуже добре, коли пастор може і хоче досліджувати біблійні мови та правила герменевтики (герменевтика – наука про правила та принципи тлумачення Писання – прим. ред.).
Ще одне, що нам заважає дотримуватися принципу solo scriptura – це, власне, усні передання. У нас є передання, які опираються на практичний досвід попереднього покоління більше, ніж на Писання. Наприклад, коли в одній із церков братерська рада вирішила певне питання, встала старша особа, скажімо сестра, і сказала: «Раніше у нас такого не було…» Ще хтось її підтримав, і оскільки братерська рада не була в єдності, то ті сестри перемогли. Якщо так чинимо, то ми з вами йдемо тим самим шляхом, що й католики та православні.
З іншого боку, сучасні церкви рухаються в іншому напрямку і виникає не solo scriptura, а СОЛО КУЛЬТУРА. Нові церкви, намагаючись не відставати від часу і новітніх речей, відповідно модернізуються. Це не є погано, але так розвиваючись, не можна втрачати solo scriptura. Культура не повинна впливати на нас більше, ніж Писання.
Отже, не церква має визначати і управляти Біблією, а Біблія має керувати церквою. Писання контролює якість церковного вчення і життя. Вона може нас докорити, наставити і навчити.
Якщо ми хочемо мати здорову церкву, бути керованими Писанням, тоді ми не повинні приймати на віру жодну традицію, поняття чи практику. Кожен кут церковного життя має бути перевіреним в світлі Писання і тільки таким чином божественний авторитет Слова Божого зустрічає нас новизною і непередбачуваністю. «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мізків, і спосібне судити думки та наміри серця» (До Євреїв 4:12).
Микола РОМАНЮК,
старший пастор Ірпіньської біблійної церкви, часопис «Волинь християнська»