Духовний стан Європи — погляд зсередини
Незважаючи на чудову історичну спадщину епохи Реформації, сьогодні Європа перебуває в ненайкращому становищі(в контексті духовного розвитку та моральних принципів). 500 років тому, завдяки духовному пробудженню, змінився хід історії Європи. І вона розквітла в економічному, науковому, культурному та правовому полі. Сьогодні ж суспільство, зокрема Західної Європи, все далі і далі відходить від Бога…
Про це та інші духовні процеси, що відбуваються в європейських країнах, ми вели мову з президентом Європейської баптистської федерації (ЄБФ). Отож знайомтеся: нашим гостем є Асатур Нагапетян (Єреван, Вірменія).
У яких країнах Європи нині відбувається пробудження?
Особливе пробудження зараз відбувається у Східній Європі. Я б відзначив такі країни, як Румунія, Молдова, Вірменія. Останніми роками розвиток баптистського руху відзначається в Угорщині, де активно відкриваються нові церкви. На жаль, серед країн Західної Європи такого активного пробудження немає. Тут винятком є національні меншини. Наприклад, африканці в Англії, Франції… Також румунські іммігранти, які переїхали до Італії, Іспанії та Франції. Там, без сумніву, дуже сильні іммігрантські церкви, в яких я сам бував і брав участь, виголошуючи проповідь.
На ваш погляд, чому так сталося?
Я думаю, це пов’язано з контекстуальної ситуацією. Насправді Європа вже давно не християнська. У неї немає християнських цінностей. Коли я говорю «християнські цінності», маю на увазі «біблійні». Європа далека від християнства. Це те місце, де треба благовістити, де треба проповідувати Христа, як це робилося за часів Мартіна Лютера. Іноді я кажу, що Європа постхристиянська, тобто християнство було поруч, а зараз далеко. Але, на жаль, сьогодні говорити про Європу як про християнський континент, і навіть постхристиянський, — неправильно. Населення Європи налічує 827 млн і близько 1 млн з них – баптисти. Наприклад, якщо порівняти з населенням Бразилії, яке в чотири рази менше, то їх там 2 млн.
Думаю, проблема в тому, що Європа стала «занадто гуманітарною». Вона базує своє життя на гуманітарних людських принципах, які іноді розходяться з біблійними цінностями. Все частіше йдеться про демократію, права людини… Але на практиці права людини, по суті, захищені настільки, що можна робити все. Наприклад, легалізувати одностатеві шлюби, використовувати анашу (наркотики) і так далі. Все це неєвангельські, нехристиянські принципи.
Це пов’язано з тим, що європейці відійшли від Біблії і прийшли до того, щоб створити суспільство, в якому всі люди рівні, але Богові там місця немає. Це основна проблема деяких європейських країн. Кажу деяких, тому що та ж сама Угорщина входить до Євросоюзу, але багато в чому дотримується християнських цінностей. Ми, як країни, що вийшли з атеїстичної реальності, зараз потрапляємо в іншу атеїстичну реальність. Раніше нам казали, що найголовніше — це партія. А зараз найголовніше — це людина та її права. І тут виникає конфлікт з Євангелієм. Тому Європа — атеїстична країна, яка не визнає присутності Бога в суспільстві.
Розкажіть про сучасні методи благовістя в європейських країнах.
Церкви Німеччини зараз активно працюють з біженцями з арабського й африканського світу. Німеччина — центр Європейського Союзу з досить сильною економікою, на якій багато що тримається. Видно, що через це німецькі церкви стали пробуджуватися, і Господь їх використовує. Це з одного боку. З іншого — церкви все більше стають соціальними проектами, отримуючи підтримку від держави. Служителі церкви роблять акцент не на Біблії, не на євангельських принципах, не на тому, що треба привести людей до спасіння, до Христа, а на гуманності. Такі принципи німецького суспільства. Тут церква, як неурядова організація, може подати заявку, розробити проект, отримати дозвіл і кошти для його реалізації. Але за однієї принципової умови — не прозелітувати (від слова «прозеліти, нововірці»), не чинити дії щодо переходу людини з однієї віри в іншу. І тут виникає величезна проблема. Тому що церква не проповідує, не вказує грішникам шлях порятунку через кров Ісуса Христа. Вона вже не Боже знаряддя, а знаряддя цих гуманітарних організацій, рамок і принципів. Багато церков залучені і використовують свої молитовні будинки для гуманітарних проектів: чи то їдальня, чи то нічліг для біженців. Але не в цьому проблема. Там не звучить Євангеліє! Траплялися навіть випадки, коли пастори, особливо з лютеранських церков (має державний статус), хотіли проповідувати, але їх не пустили, оскільки не повинно бути прозелітизму. Прозелітизм для Європи вважається великим гріхом. А для нас це не прозелітизм, а можливість проповідувати Євангеліє Христове. Для цих людей, у яких немає надії, які втратили все, надією може бути тільки Христове спасіння.
Німецькі баптистські церкви відчувають напружені моменти: вони не чекали біженців, тому не були готові до них. Ми часто отримуємо листи від німецького братства про те, що не вистачає ні коштів, ні людей. Я був у них у червні та брав участь у місіонерській конференції. Тоді ми відвідали один з таких великих центрів для біженців, але він був державним. Нас привезли, показали, як держава допомагає, але церквам вхід туди заборонений.
Ми відвідали одну берлінську церкву, де відчинені двері для біженців. І люди йдуть, у них уже й хрещення відбулося. Якщо не помиляюся, то чоловік із 15-20 охрестилося. Звичайно, є й таке, що біженці приходять, аби просто отримати статус чи допомогу.
На пробудження Європи я не дивлюся оптимістично. Розумію, що Європа потребує пробудження, саме церковного! А потім через церкву почне прокидатися і суспільство. Без пробудження помісних церков не може бути пробудження в суспільстві. Це моє бачення і розуміння. Є дуже хороші гарячі, активні церкви в Західній Європі — в Англії, Німеччині, Франції. Вони скрізь є! Але якщо брати в кількісному співвідношенні, то їх усе менше і менше…
Взяти, приміром, Італію, Іспанію і Португалію. Ми бачимо там великі іммігрантські церкви. Це завдяки румунським та українським місіонерам, які переїхали, щоб працювати там. Так, у португальському місті Валенсі румуномовна церква налічує 500 членів, а іспаномовних усього 50. Ось і різниця. Також активно працюють угорські служителі.
У Східній Європі спостерігається зростання церков. Я вже відзначав ці країни — Румунія, Молдова, Вірменія, та й Болгарія, Чехія, Польща. Незважаючи на те, що вони не євангельсько-баптистські країни в офіційному статусі. У Польщі, наприклад, католицизм, у Вірменії — Вірменська апостольська церква. Але ці країни Господь якось тримає – пробудження тут спостерігається й досі.
Які основні виклики стоять сьогодні перед баптистами Європи?
Це практична ідентичність. Ми втратили свою баптистську ідентичність в Європі. Ми говоримо «баптисти», але які вони? Баптисти — це ті люди, які знають Біблію та вірять їй, живуть згідно з нею і проповідують її принципи. Знати, жити та проповідувати — дуже важливо!
Сьогодні англійські баптисти шукають свою ідентичність. Англія втратила богословські поняття, які проголошував Чарльз Сперджен — людина, яку ми називаємо «королем проповідників» баптистського світу того часу. Де наша ідентичність у тому, що жінки є пасторами, очолюючи не лише баптистські церкви, а й союзи? Тут ми її втратили…
Церква втратила своє місце в суспільстві. Тож спочатку їй потрібно знайти себе, а вже потім впливати на суспільство. У церкви немає свого богослов’я, тому ухвалюються рішення щодо визнання та прийняття в члени церкви людей, які перебувають в одностатевих шлюбах. Також на порядку денному – гуманітарне питання й інші…
Основний виклик нашого баптистського європейського руху — знайти нашу ідентичність. Ми можемо мати різні культурні та контекстуальні ситуації. Те, що, наприклад, в Україні може бути, є і в білорусів, поляків, росіян. Але при цьому всі ми такі різні в культурному і в контекстуальному аспекті. Так, ми різні, цього ніхто не заперечує. Але у баптистів є одне спільне — це Євангеліє, це кров Христа, яка нас зріднила. І є принципи, які ми сповідуємо через Святе Письмо. Нам потрібно знайти цю ідентичність! І тут існує проблема: ми не змогли знайти її під час розпаду Радянського Союзу, але повинні постаратися зробити це тепер.
Що Ви побажаєте християнам України?
Щоб ми, як християни, змогли добре закінчити розпочату справу. Добре почати — це одне, а от добре закінчити — зовсім інше. Європа п’ять століть тому дуже добре почала, але де ми зараз… Ми починали добре, але чи зможемо добре закінчити? Тільки якщо кожне покоління християн, відроджених віруючих, буде добре закінчувати, покоління за нами теж матиме хороші результати.
Взяти український контекст. Президент Петро Порошенко підписав указ про те, що наступного року відзначатиметься 500-річчя Реформації на державному рівні. Гарний початок! Але найголовніше — щоб ми могли добре закінчити.
Які молитовні потреби євангельських церков Вірменії?
Моя країна унікальна в своєму контексті. Відтоді як на початку ІV століття тут проголосили християнство державною релігією, Вірменія стала першою християнською державою в світі.
Але Вірменія, як і Україна, воює … Ми завжди молимося про мир і, як християни, не хочемо воювати! Якщо ваш конфлікт на Сході України свіжий, дворічний, то у нас карабахський конфлікт — найстаріший, пострадянський. Він починався ще до Балкан, до Абхазії, до Придністров’я. Ми просимо, щоб і ви тут, в Україні, молилися за мир у Карабасі.
А також просимо молитися, щоб християнське суспільство Вірменії, наші помісні євангельські церкви не втрачали фокус. Біблійний фокус. Адже спокус багато. Спокуса потрапити в неправильні принципові підходи, в ліберальне богослов’я. Це все ті питання, які для нас сьогодні, як для вірменського братства, стоять гостро. У нас немає питань з одностатевими шлюбами, тому що вірменська громада досить консервативна, все-таки це Схід. Хоча ми — християнська країна, але ми на Сході, а тут суспільство інше. Церкви іноді відходять від своєї місії. А місія церкви — це не тільки відкриття нових церков, але й вірність Господу. Бути живим Євангелієм для світу — в цьому наша місія.
Просимо молитися за наших служителів, братів і сестер, їхні сім’ї. Україна — невелика країна, а Вірменія ще менша. Тут майже кожен один одного знає. Тому потрібно завжди бути пильним. Якщо в місті ти можеш загубитися, то в селі — не вийде. Прошу, щоб служителі та їхні родини через особисте свідчення, в бадьорому дусі могли показувати, хто вони. Не можна допустити, щоб у баптистів було таке, що пастор одружився, розлучився і знову одружився і залишився служителем… Ми не можемо так робити. Така проблема була в Європі, але вона не усвідомлювала в минулому всієї серйозності та важливості бути у фокусі, і тому поступово відійшла.
Ми багато говоримо про демократію, про європейські принципи, але я не думаю, що це те, що потрібно суспільству сьогодні. Нам, як суспільству, потрібна Біблія, потрібні біблійні, а не демократичні принципи. А церкві потрібен правильний фокус.
Спілкувалась Ольга Соловйова