«Нове життя» під час війни
Ми очікували чуда, чекали на якогось семінариста зі спеціальністю «організація нових церков». Він приїхав би і взяв відповідальність, а ми лише долучилися б. Та насправді Бог готував нас, працював над нашими серцями. Він хотів, щоб ми це робили.
Володимир і Аліна Западнюки до повномасштабного вторгнення активно працювало в команді місіонерського служіння ВСЦ ЄХБ. У червні 2022 року подружжя разом із командою відкрило волонтерський центр “Фільтр” в Івано-Франківську. Сьогодні Володимир є благовісником церкви “Нове життя” та готується до рукопокладення на пасторське служіння.
Цього вересня минув рік активного формування церкви “Нове життя” в Івано-Франківську. У вересні минулого року тут провели перше богослужіння. Це буде третя церква ЄХБ у місті із населенням близько 230 тисяч.
Що було до вторгнення?
Ми почали думати про створення нової церкви три з половиною роки тому. У нашому місті мало церков – всього дві.
Спершу було три сім’ї – Cтруки Роман і Леся, Андрусіви Дмитро і Наталя, ми – Западнюки Володимир і Аліна.
Командою ми пройшли навчання зі створення нової церкви від організації “М4”. Говорили з іншими місіонерами, які знали контекст Заходу України. Почали організовувати молитовні прогулянки в районі, де хотіли б бачити церкву. Так тривало пів року.
Настав момент, коли ми почали думати, хто стане лідером майбутньої церкви. Було розуміння, що ця людина має присвятити велику частину свого часу на цю працю. Кожен із нас боявся цієї відповідальності. Справа заглохла. Але ми продовжували молитися.
Криза, яка змінила все
Потім сталося вторгнення. Ми не знали, як бути. Але розуміли, що це можливість – багато нових людей, у яких війна пробудила пошуки Бога.
Тоді ми розпочали діяльність волонтерського простору “Фільтр”. Буквально за 4-5 місяців роботи центру ми побачили потреби людей. Це стало можливістю відродити ідею нової церкви.
В Івано-Франківськ переїхало багато переселенців. Серед них і служителі.
Один із них – Геннадій Небескул із Церкви християн, Херсон. Одночасно із нами у нього зʼявилася думка організувати нову церкву. Ми зустрілися, почали спілкуватися. Тоді команда збільшилася до семи сімей.
Ми почали мати регулярні зустрічі, пройшли навчання з віровчення і богословʼя. І потім, 11 вересня 2022 року, орендували приміщення і провели перше недільне служіння.
Зараз церква “Нове життя” складається з сімей, яких середній вік в середньому 28-29 років. Частина – переселенці, які залишаться проживати в Івано-Франківську.
У церкві вже 32 члени, окрім них ще 40-50 людей відвідує богослужіння. На тижні є вивчення Біблії з внутрішніми переселенцями. За цей рік у церкві вже було два хрещення.
Чому велика війна посприяла розвитку?
Ми очікували чуда, чекали на якогось семінариста зі спеціальністю «організація нових церков». Він приїхав би і взяв відповідальність, а ми лише долучилися б. Та насправді Бог готував нас, працював над нашими серцями. Він хотів, щоб ми це робили.
І ми швидко подорослішали. Війна пришвидшила час. Потрібно було формувати нових лідерів служінь.
Коли ми не могли знайти лідера, ми насправді чекали якогось золотого часу. Мовляв, хтось прийде і зробить. А насправді Бог просто доручив цю працю нам. Ми зрозуміли, що саме ми – люди, яким потрібно брати відповідальність, зростати в ній. І ми просто це зробили.
Ми розглядаємо війну як Божий інструмент. Він допустив це і використовує, щоб люди почали шукати Його більше.
І ми побачили потребу, стали свідками пробудження. Люди переосмислили свої цінності, замислилися про вічність.
Я вважаю, що це процес, який Господь запускає в нашій країні. Процес освячення, пошуку Бога. Люди зрозуміли, що вони релігійні, але Бога по факту не знають. Люди почали ставити запитання. А церква змогла дати відповіді.
Які виклики і зміни принесла війна?
Багато людей виїхало. Тому виклик лідерства великий. У волонтерському центрі ми багато говоримо про формування нових лідерів. Ми побачили, як прості прихожани під час війни проявили свої лідерські якості.
А ще війна допомогла християнам вийти за межі своєї території. Церква почала ставати активною частиною суспільства. Ми ввійшли у сферу просвітництва, соціально-гуманітарної допомоги. Це наш виклик. І ми досі в стані формування.
Але старий бекґраунд залишається. Складно усвідомлювати, що церква відповідальна за громадське суспільство. Нам і далі треба думати, як ставати більш соціальними.
Слово до тих, хто в подібних обставинах:
Для мене найбільшим підбадьоренням було усвідомлення своєї ролі і відповідальності у глобальній місії Бога. Без цього нічого не можливо. Якщо ми не усвідомлюємо, до чого Бог нас покликав, ми завжди будемо шукати інших людей, щоб це зробив хтось.
Часто в нас є страх перед великою відповідальністю, і іноді він зумовлений тим, що ми не довіряємо Богу. Нам потрібно більше довіри Йому, щоб не боятися брати відповідальність в тому, до чого покликав Бог. Бо це Його воля. А якщо Його воля, Він забезпечить усім необхідним для праці, дасть мир і спокій робити практичні кроки.