Ставлення до служителів церкви
Ми захоплюємося дивним Божим порядком та устроєм у всьому Всесвіті, у великих і малих речах. «…Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Кор. 14:33) – Таким ми бачимо Його у творінні, Таким Його бачимо в Писанні.
Особливим чином видно нашого Господа у Своїй Церкві. Він будує її і готує до підхоплення.
Церква – Дім Божий
З одного боку, це духовна будівля, яка будується з живого каміння, викуплених Господом дітей Божих, фундаментом якої є наш прославлений Господь, дорогоцінний і наріжний камінь (1 Петр. 2:4-7). З іншого, дім – це сім’я. У кожній родині є відповідальні за її устрій і порядок – батьки, а також члени сім’ї – діти, які мають підкорятися такому порядку. При виконанні обов’язків кожного члена створюється прекрасна атмосфера і будується стійка сім’я. Намір Божий – щоб кожна помісна церква мала прекрасний духовний устрій і кожен віруючий знав, як поводитися в домі Божому: «щоб знав ти, як треба поводитися в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди» (1 Тим. 3:15).
Але між бажаннями Божими і практичним життям віруючих часто існують розбіжності з багатьох питань, в тому числі і щодо церкви.
Зокрема, це стосується ставлення віруючих до керівництва церкви – служителів. І раніше до церкви проникало хибне поняття про її устрій, а останнім часом воно особливо впроваджується серед віруючих. Сутність цього поняття полягає у відкиданні всякого чиношанування в церкві – визнання порядку, дисципліни, авторитету служителя. Ті, хто поширює його, вважають, що в церкві усі рівні, тому не варто слухатися служителів і підкорятися їм. Вони відкидають церковний порядок, вважаючи його людським установленням, а це в корені суперечить усьому духу Святого Письма і розумінню нашого братства.
Цим породжуються поділи, зневага до виховання, дисципліни.
Ми сповідуємо принцип загального священства викуплених дітей Божих: «…Будуйтеся в дім духовий, на священство святе…» (1 Петр. 2:5), «Але ви вибраний рід, священство царське…» (1 Петр. 2:9). Це належить до нашої переваги, яку ми маємо в Христі Ісусі для особистого спілкування з Богом і користування Його благодаттю, а також для нашого служіння практичним життям серед оточуючих.
Святе Письмо, однак, ясно стверджує, що Господь настановляє в церкві служителів, «…щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового» (Еф. 4:11-16). Він виділяє з-поміж церкви окремих особистостей, ставить до них особливі вимоги, яким повинні відповідати вони і їхні дружини, і призначає через братів і церкву на служіння (Дії 6:3-6; Тим. 3:1-3; Тит. 1:5-9).
Служителі залишаються братами, але братами, посвяченими на служіння, що несуть відповідальність за церкву і «мають здати справу» Богу за ввірені їм душі (Євр. 13:17).
Про обов’язки членів церкви щодо їх правильного ставлення до служителів мало написано і сказано. Стан же віруючих часто буває таким, що ні повчання через Святе Письмо, ні через Духа Святого, жодні інші вмовляння не сприймаються. Пресвітерові церкви незручно вчити віруючих, як вони повинні ставитися до нього. Тому виховання віруючих у цьому питанні в основному лягає на старших пресвітерів – «…об’являти вам усю волю Божу» (Дії 20:27).
Там, де люди визнають лишень свої права, користуються ними, але не звертають уваги на обов’язки, не може бути належного порядку.
Деякі виправдовують свій непослух і непокору тим, що служитель не гідний цього. А іноді віруючі неправильно, односторонньо оцінюють дії служителя, не знаючи мотивів його вчинків, або через свій неправильний стан. Ми уже звертали увагу на те, що Бог має особливе ставлення до служителів і у разі їхньої негідності стягує з них повною мірою.
Церква Христова – живий організм
Однією з причин порушення благочинства в церквах є нерозуміння питання домобудівництва Божого і прирівнювання Церкви Господньої до звичайної організації. Але Церква Христова – це живий організм, Голова Церкви – Сам Господь, і тому в ній не має бути місця для хитрості, лукавства, людської спритності. Тут вирішальне значення має особисте ставлення кожного члена до Христа, залежність від Нього і послух Йому, що в кінцевому результаті відбивається на ставленні членів Церкви між собою.
Апостолові Павлу питання домобудівництва церкви було відкрито особливо: «Мені, найменшому від усіх святих, дана була оця благодать – благовістити поганам недосліджене багатство Христове, та висвітлити, що то є зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе» (Еф. 3:8-9).
У Посланні до ефесян, 4:16, сказано, від чого залежить зростання Церкви і кожного члена: «А з Нього все тіло, складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов’ю». І ще: «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць» (1 Кор. 4:1); «Ми співробітники Божі, а ви – Боже поле, Божа будівля» (1 Кор. 3:9). І це апостол робить не для того, щоб підняти свій авторитет, але щоб застерегти віруючих від легковажності і неправильної поведінки в церкві.
Бог займається Своєю Церквою і в наш час, і якщо хто без страху Божого живе і чинить, того карає Господь. Ці люди позбавляються Божої благодаті, втрачають спілкування з Богом і, якщо не покаються, – рано чи пізно взагалі відпадуть.
Служитель і його сім’я зазнають особливих спокус і нападків диявола. Ворог народу Божого знає, що якщо впадає в гріх простий член церкви, коло спокушених зазвичай невелике, а якщо служитель, – тоді буває так, що сотні людей відпадають від Господа, і істина на довгий час залишається в ганьбі у цій місцевості.
Звинувачення на пресвітера
Звичайно, скарги на пресвітера можуть здаватися аргументованими, але часто виявляються безпідставними.
У Писанні дається ясна вказівка про суд над пресвітером: «Не приймай скарги проти пресвітера, хіба що при двох чи трьох свідках. А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб і інші страх мали» (1 Тим. 5:19-20). Це означає, що приймається воно при підтвердженні кількома свідками. Якщо цього не буде, звинувачення не можна приймати.
Дані тексти Слова Божого навчають нас обережності у докорі пресвітеру і вказують на порядок і місце, де це має відбуватися. А саме – після ретельного розслідування і в церкві, щоб інші страх мали, не абиде і не аби перед ким.
Цей порядок встановлено для уникнення поспішності в звинуваченні пресвітера. Адже він скоріше, ніж інші члени церкви, з огляду на своє становище і служіння, може мати неприязнь з боку тих, хто згрішив, духовно слабких.
Як віруючі мають ставитися до служителів церкви?
Молитися за них
Успіх і благословення церкви залежить від молитовної підтримки служителів. Служителі потребують молитов віруючих, адже постійно повинні мати слово від Господа для заклику грішників, повчання, виховання церкви. «Моліться разом і за нас…» (Кол. 4:3); «…молитвою за всіх святих і за мене…» (Еф. 6:18-19); «Благаю вас, браття…, помагайте мені в молитвах за мене до Бога…» (Рим. 15:30).
Виявляти послух і дотримуватися їхніх повчань
«Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр.13:17). «Похваляю ж вас, браття, що ви все моє пам’ятаєте, і заховуєте так передання, як я вам передав» (1 Кор. 11:2). «…Тішуся я, що можу покластись у всьому на вас» (2 Кор. 7:16). «Прошу, щоб і ви підпорядковувалися таким і кожному співпрацівникові й трудівникові» (1 Кор. 16:16).
Жодна армія не може існувати і перемагати без послуху і дисципліни її воїнів, тим більше – армія воїнів Христа.
Поважати служителів
«А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці» (1 Тим. 5:17).
«Благаємо ж, браття, ми вас, шануйте тих, що працюють між вами, і в вас старшинують у Господі, і навчають вас вони, і в великій любові їх майте за їхню працю» (1 Сол. 5:12-13).
Підбадьорювати і підтримувати пасторів у служінні й переживаннях
Апостол Павло був героєм віри, але він був людиною і з великою радістю сприймав будь-яке підбадьорення від інших (Рим. 16:3-4; Дії 28:15; 2 Кор. 7:6-7; Фил. 4:10).
Кожен служитель, який вірно служить Господу, має багато скорбот і переживань. Але як приємно йому почути теплі підбадьорливі слова від віруючих. Ця, часом «малозначуща», участь віруючих часто сприяє новому підйому духу служителів і дає нове натхнення для радісного служіння.
Нехай Господь рясно благословить Своїх служителів і всю улюблену Церкву Свою.