ЯКУ УЧАСТЬ У ЗОВНІШНІЙ МІСІЇ МОЖЕ ВЗЯТИ МОЯ ЦЕРКВА?
Християнська місія Нового Заповіту є унікальним явищем. Своїм вченням і справами Ісус заклав основу для того, щоб Євангеліє поширювалося за межами Ізраїлю. Якби у Церкви не було місіонерського духу благовістити іншим народам, ми б не мали книги Дії святих апостолів.
«…Воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя…» (Ів. 6:40). Виконати волю Отця – напоїти живою водою, водою, що тече в життя вічне. Виконати волю Отця – втамувати спрагу богошукання грішників.
Сам Христос дав повеління учням, показав стратегію, план дій для виконання цього служіння! «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дiї 1:8). Нам сьогодні не уникнути обов’язку нести світло Євангелія тим, хто ще не відчув полегшення від гріховного гніту та не дізнався, що таке радість спасенного життя у Христі. Тому місіонерське служіння завжди має бути пріоритетним напрямом духовної праці у кожній місцевій церкві.
ЯКУ УЧАСТЬ У ЗОВНІШНІЙ МІСІЇ МОЖЕ ВЗЯТИ МОЯ ЦЕРКВА?
- Молитовне служіння.
Почніть із систематичних молитов вдома, у церкві, на групах, на конференціях та семінарах про:
- недосягнуті народи в Україні;
- українських місіонерів за кордоном та їхні потреби;
- недосягнуті народи, країни світу.
- Фінансова підтримка місіонерського служіння.
Значною допомогою для церков буде запрошення місіонерів для участі в наших зібраннях! Їхні розповіді, приклади та презентації з фотографіями завжди підбадьорюють та надихають членів церкви для участі в місіонерстві!
- Безпосередня участь у місіонерських поїздках.
У короткострокових поїздках ми особливо надаємо допомогу тим церквам та місіонерам, до яких вирушаємо, адже більшість з них працює в мусульманських країнах, де місцеві жителі сповідують іслам. Крім цього, і самі ж учасники отримують натхнення, підбадьорення та духовне зміцнення. Церква, яка посилає місіонерів, також отримує благословення, коли група повертається та ділиться тими чудами, які Бог робив через їхню працю.
На довгострокову місію їдуть брати та сестри, які відчули Божий поклик присвятити кілька років або й все своє життя для поширення Доброї Звістки про Божу любов серед іншого народу.
Якщо бути уважними, то в Біблії можна знайти багато прикладів як короткострокових, так і довгострокових місіонерських подорожей.
ПРІОРИТЕТНІ ТЕРИТОРІЇ
Для церков Союзу ЄХБ пріоритетними територіями у місіонерській праці за межами України є мусульманські народи та країни, які проживають «у вікні 10х40”. Це Північна Африка, Близький Схід, Кавказ, Центральна Азія, Південно-Східна Азія, а також Російська Федерація та країни Європейського Союзу.
Термін «вікно 10х40» слугує для позначення регіону, розташованого приблизно між 10 і 40 градусами північної широти і простягається від Західної Африки до Східної Азії. Якщо ви спробуєте виділити цей регіон на карті світу, верхня його межа пройде від Португалії до Японії, а нижня – від Гвінеї через крайній південь Індії і до самих Філіппін. Ця територія повинна мати велике значення для послідовників Христа, тому що там живуть люди, у яких все ще немає можливості почути Євангеліє.
Їх називають «недосягнутими» тому, що у них ще не було можливості почути Євангеліє (проблема криється у відсутності доступу до Євангелія). Люди можуть бути не ознайомлені зі Словом, але при цьому їх не вважатимуть «недосягнутими». Наприклад, у США є люди, які ніколи не чули Євангелія, але якби вони лише захотіли, вони знайшли б таку нагоду. На відміну від них, більшість людей, що живе на території «вікна 10х40», не змогли б нічого дізнатися про Ісуса, навіть якщо б захотіли.
Місіонери Божого Царства сьогодні є тією впливовою меншістю, яка змінює духовну атмосферу світу. Апостол Павло каже: «Я ні про що не турбуюся і свого життя не вважаю для себе цінним, аби тільки скінчити дорогу мою і служіння, яке я одержав від Господа – засвідчити Євангеліє благодаті Божої» (Дії 20:24). Сьогодні потрібно жертвувати не менш, ніж за часів апостолів. Нині необхідно ще більше думати про те, як вкластися у час, відведений для благовістя.
Господь відкриває нові можливості, відчиняє двері для благовістя перед кожним християнином, помісною церквою, кожним служителем, кожною християнською організацією. Як ми скористаємося цими можливостями, залежить від нас.
ЗІ ЩОДЕННИКА МІСІОНЕРІВ КОРОТКОСТРОКОВОЇ МІСІЇ В АЗІЙСЬКУ КРАЇНУ
У квітні ми усією командою зібралися в м. Київ для спільної подорожі в одну з країн Центральної Азії. Дякувати Богові, ми усі успішно пройшли митний контроль та злетіли в небо. На борту літака Господь подарував можливість одному з братів нашої команди засвідчити пасажирці про Ісуса Христа.
Приземлившись у країні, куди прямували, ми знову мали Боже благословення, яке, власне, супроводжувало нас упродовж усієї місіонерської подорожі. Переважною релігією в цій країні є іслам, і ми хвилювалися за християнську літературу, яку везли із собою. Та з Божої ласки наш багаж не перевіряли – тож уся література та приладдя для табору залишилися з нами.
Їдучи вже потягом у місто нашого призначення, трохи стомлені, ми спілкувалися один з одним та людьми, які їхали з нами. Одному з нас довелося їхати самому в іншому вагоні. Там він познайомився з хлопцем, який виявив бажання читати Святе Письмо.
На місці нас радо зустріли наші друзі. В цьому місті є кілька баптистських церков, які ми відвідали під час нашого перебування тут.
У цій країні ніхто не має права говорити про Христа, тим більше роздавати Євангеліє просто на вулицях серед людей. Це дозволено робити тільки в будинках молитви.
Однією з цілей нашої поїздки було взяти участь у весіллі нашої місіонерки. Такі заходи, як весілля, дні народження та інші святкування, є гарною нагодою для «прихованого» благовістя.
Напередодні дня весілля ми, активно допомагаючи у підготовці до нього, мали змогу ближче познайомитися з місцевими членами церкви та молоддю. Усі стурбовані ситуацією в нашій країні, багато розпитували, що в нас відбувається, молитовно підтримуючи наш народ.
На весіллі зібралося багато гостей. Ми надзвичайно радо зустріли своїх друзів-місіонерів, які трудяться в мусульманських країнах Азії. Дякуємо Богові за можливість поспілкуватися та підтримати один одного в місіонерському служінні, поділитися переживаннями та молитовними потребами. Ми раділи, наскільки великий Бог, що об’єднав нас в єдину велику родину, хоча ми з різних країн, національностей, та й спілкуємося різними мовами.
Недільного дня ми, розділившись, відвідали кілька церков, деякі з них допомагають убогим сім’ям, займаються тюремним служінням, роботою з алко-, і наркозалежними чоловіками. Християнам доводиться це робити напівпідпільно, тому що КДБ слідкує за будь-якими виявами християнської ініціативи.
Були ми і на молодіжному зібранні. Ввечері, коли готувалися до проведення табору, нас повідомили, що влада не дає дозвіл на проведення цього заходу. Ми розчарувалися, але помолившись, вирішили віддати все в руки Божі.
В очікуванні відповіді на молитву ми отримали запрошення відвідати сестру, яка через хворобу не може щонеділі відвідувати зібрання, та реабілітаційний центр, який зараз слугує притулком для чоловіків. Тут перебувають як алкозалежні, так і колишні наркозалежні, майже всі вони колишні в’язні. Дивлячись на цих людей, бачиш, якою великою є любов Бога до тих, хто, на наш погляд, уже втратив людську подобу. А для нас так часто мають значення статки, статус, місце народження, стать та усе інше. Бог однаково любить і християн, і ісламістів, бажаючи кожному подарувати прощення та спасіння через віру в Нього, нашого Господа Ісуса Христа!
В одному із сіл ми мали можливість провести час із дітками. Вивчили з ними пісні та вірш із Біблії, розповіли біблійну історію. Дякуємо Богові, що все обійшлося, тому що дітям до 16 років заборонено нав’язувати пропаганду християнства.
Також відвідали сестру-кореянку, яка вже кілька років не ходить і не бачить. Брати та сестри, які її оточують, кажуть, що вона ніколи ні на що не скаржиться і завжди за все дякує Богові. Ми підтримали її, почитавши разом Біблію, поспівали пісень, розповіли свідоцтва про те, як Господь діє в нашому житті.
Серед тижня в одній із церков взяли участь у проведенні служіння для людей, які не вірять у Христа. Брати мали можливість виголосити Слово, розповісти свідчення, та ми усі разом прославити Бога в піснях. Після служіння відвідали одну сім’ю, де спілкувалися та свідчили про Божу любов. Також відвідали жінку, яка залишилася вдовою, та ще й з боргами, вона прагнула спілкування та підтримки. Ми розповіли про те, що Бог завжди поруч і в Ньому є втіха, надія і підтримка в будь-який час нашого життя.
В іншому населеному пункті ми пішли з місцевими дітками в гори, де мали чудову нагоду подружитися і поспілкуватися з ними наодинці, та більше розповісти про дію Господа в нашому житті, когось втішити, з кимось порадіти, підтримати та за когось помолитися. Дякуємо Богові, що беріг нас і ніхто не мав претензій, що ми проводимо з дітьми біблійні заняття. Пізніше ми знову були в горах, але цього разу служили сімейним парам.
Хоча влада нам і заборонила провести табір, проте Бог подарував нам можливість сіяти Його живе Слово в спраглі серця місцевих жителів.
Останніми днями нашої поїздки відвідали ще кілька церков та християнських родин, де мали теплі братерські зустрічі. Також Господь благословив спілкуванням з тамтешніми місіонерами, які розповідали про Божі чудеса в Азії. Наостанок ми звершили з братами спільну молитву про наші країни і, подякувавши Богові за благословення в цій місіонерські подорожі, повернулися додому.
Павло Унгурян