ЦІНА СПРАВЖНЬОГО ЄВАНГЕЛІЗМУ
Вся історія церкви свідчить про те, що ціна, яку необхідно платити служителям Євангелія, надзвичайно висока. На жаль, під час свободи і незалежності багато євангельських служителів замінили важку працю благовістя на популістську рекламу благовістя. Комфорт, а не страждання, «євангеліє процвітання», а не Євангеліє хреста, компроміс, а не вірність істині – ось чим багате наше століття. Чи може такий «євангелізм» пробуджувати нові душі до рятівної віри? Ніяк. Як наслідок, «інше Євангеліє» (2 Кор. 11:4) зумовлює духовну апатію, розділення та різке падіння чисельності віруючих і щирих церков.
Як розв’язати дану проблему? Давайте розглянемо ті повеління, які дає апостол Павло молодому служителеві Тимофію у 2 Тим. 2:1-13.
Перебуваючи в кайданах, страждаючи за віру, апостол закликає Тимофія, а в його особі і всіх справжніх віруючих, бути готовими виявити вірність і платити справжню ціну в справі проповіді Євангелія.
Повеління зміцнюватися благодаттю
У житті Тимофія був особливий, нелегкий період, коли він переживав деякі сумніви щодо свого служіння, відчував якусь слабкість та духовні вагання, тому потребував підтримки і підбадьорення з боку апостола Павла. Зважаючи на таке становище, Павло записав у першому розділі кілька важливих закликів до Тимофія. По-перше, Павло, як мудрий і досвідчений служитель, закликає Тимофія «розігрівати дар Божий», який перебуває в ньому (1 Тим. 1:6). По-друге, звучить заклик відкинути страх і пам’ятати, що Дух Святий наповнює нас силою, любов’ю і здоровим розумом (1 Тим. 1:7).
По-третє, Павло закликає Тимофія не соромитися Господа Ісуса Христа і Його в’язня, але бути готовим страждати «з Євангелією» (1 Тим. 1:8). По-четверте, Тимофій повинен «мати за взір здорових слів», незважаючи на відступництво деяких азійських християн (1 Тим. 1:13-15).
Звернення до духовного сина
Павло називає Тимофія своїм сином і дає йому наказ зміцнюватися за допомогою благодаті (2 Тим. 2:1). З великою ніжністю і любов’ю звертається апостол Павло до Тимофія. Своїх учнів, або послідовників, викладачі зазвичай називали дітьми, оскільки «живили уми своїх учнів і формували їхній характер» (3 Ів. 1:4; Гал. 4:19; 2 Тим. 1:18; Фил. 1:10). Більше того, на початку свого послання апостол говорить про Тимофія як про «улюбленого» свого сина (2 Тим. 1:2). А в іншому посланні Павло називає його «улюбленим і вірним у Господі сином» (1 Кор. 4:17). Ласкаве звернення Павла до Тимофія словами «син мій» вказує на особливий характер їхніх взаємин. Тимофій отримав нове народження як Боже дитя, а також і як дитя Павла у вірі.
Повеління зміцнюватися
Називаючи Тимофія своїм сином, Павло закликає його «зміцнюватися в благодаті, що в Христі Ісусі вона» (2 Тим. 2:1). Грецьке слово endunamou означає «підсилювати, укріплювати, робити більш міцним, сильним» (Фил. 4:13; 2 Тим. 1:12; 2 Тим. 4:17).
Повеління «зміцнюватися» характеризує прогрес, який очікується в цьому зміцненні, причому не досягається раптово. Як фізично діти ростуть (бо це є нормальним процесом дитини), так і духовно необхідно рости, використовуючи Божу благодать, даровану у Христі (2 Тим. 2:1). А це означає, що йому необхідно «зміцнюватися» не власними силами (зціпивши зуби і триматися), а «зміцнюватися внутрішньо, душею, спираючись на Господа», на «благодать Христа Ісуса». Саме благодать, яку отримує християнин через Ісуса Христа, є джерелом спасіння і дає нам сили виконати своє призначення.
Повеління виховувати послідовників
Переходячи від повеління «зміцнюватися за допомогою благодаті», апостол Павло визначає служіння Тимофія як учителя, який виховує послідовників, «що будуть спроможні й інших навчити» (2 Тим. 2:2). Мова тут іде не просто про кілька поколінь послідовників, але сама ідея учительства представлена як безперервний процес. Веління вчити і виховувати послідовників є невід’ємною частиною життя церкви. Кожен християнин відповідальний у тому, щоб передати естафету наступному поколінню. Апостол Павло розуміє, що скоро йому доведеться зійти зі сцени, тому він з усією відданістю вчить Тимофія, як він повинен організувати своє служіння так, щоб виховати нових учителів, які могли б продовжити розпочату справу.
Процес учнівства можна умовно розділити на чотири етапи
На першому етапі Ісус Христос з’явився Павлові та вручив йому Євангеліє, яке той прийняв вірою (1 Кор. 15:3). Тому Павло знову і знову повторює, що Євангеліє створено не ним або кимось іншим, воно взагалі «не творіння людини» і зовсім не в дусі людських традицій (Гал. 1:11,12).
Другим етапом у процесі учнівства є передача істини з уст апостола Павла Тимофієві. Тимофій «чув» і прийняв Євангеліє від Павла та навчався від нього протягом кількох років, коли подорожував разом із апостолом і служив разом із ним в Ефесі.
На третьому етапі Павло закликає Тимофія передати вчення «вірним людям».
Люди, яким покликаний передати істину Тимофій, повинні бути «вірними». Дане грецьке слово pistois використовується в значенні «надійні люди».
Надійний означає «той, на кого можна покластися, гідний довіри». На таку людину можна розраховувати.
У досліджуваному контексті слово «вірний» стосується «не тільки духовного характеру, але й духовної обдарованості». Святе Письмо не закликає кожного християнина бути вчителем, але кожен обдарований служитель повинен виховувати інших благочестивих служителів церкви.
На четвертому етапі саме до завдань Тимофія входило знайти таких людей, «які були б спроможні й інших навчити». Павло показує Тимофію, що досить надійним способом зміцнення за допомогою благодаті є передача істини в серця послідовників і збереження істини в їхній пам’яті. Апостол закликає Тимофія бути вчителем, і навіть більше того – творити подібних до себе вчителів.
Приклад Ісуса Христа
Саме Христос – Взірець страждань, за якими настала слава. У попередніх віршах Павло використовував повеління: «зміцняйся» (2 Тим. 2:1), «передай» (2 Тим. 2:2) і «розумій» (2 Тим. 2:7). Тепер же апостол закликає Тимофія словами «пам’ятай Господа Ісуса Христа». Ми повинні пам’ятати, що шлях Ісуса до слави був позначений болем заради відчуття задоволення, скорботою – заради радості, приниженнями – заради прославлення, гоніннями – заради вознесіння, смертю – заради воскресіння, земною ненавистю – заради небесного служіння. Христа необхідно пам’ятати, тому що Він є Єдиним, Хто, будучи «з насіння Давидового», воскрес «з мертвих». Ці слова свідчать про людську і божественну природу Ісуса Христа і про виконану Ним мету – спасіння грішника. Однак Павло не просто закликає пам’ятати про факт воскресіння Христа з мертвих, але закликає Тимофія постійно тримати в пам’яті, що Христос є живий і воскреслий Господь, що дає життя віруючим у Нього.
Саме воскресінням Бог підтвердив досконалість спокутної жертви Христа (Рим. 1:4). Таким чином, проходячи через спокуси і страждання, християнин не повинен боятися, бо Господь «…не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13).
Приклад служіння апостола Павла
Наводячи як приклад Ісуса Христа, Павло свідчить також і про свої страждання за Євангеліє. Грецький іменник desmwn, перекладений як «ув’язнення», означає «ув’язнювати, позбавляти свободи» (Фил. 1:7, 13; Фил. 1:13). Вважається, що під час написання Другого послання до Тимофія Павло перебував у Мамертінській в’язниці, де умови для ув’язнених були особливо важкі.
Апостол змушений терпіти муки через ув’язнення як звичайнісінький «злочинець» (2 Тим. 2:9), подібно до того як іудеї заявили Пилатові щодо Христа (Ів. 18:30). Павло не був злочинцем, але справжньою причиною його страждань було Євангеліє. Тому він не скаржиться на своє несправедливе ув’язнення, а, навпаки, вчить Тимофія: «Не соромся засвідчення Господа нашого Ісуса Христа, ні мене, Його в’язня, але страждай з Євангелією за силою Бога» (2 Тим. 1:8).
Для Павла страждання в ім’я Господа – це потужна, дієва сила Євангелія. Саме торжество Євангелія спонукало Павла закінчити такими мужніми словами: «Через це переношу я все ради вибраних» (2 Тим. 2:10).
«Заради вибраних» – це означає за тих, кого Бог з власної волі обрав на спасіння, але які ще вагаються прийняти християнство, побоюючись пов’язаної з ним необхідності зазнавати скорбот. Отже, щира віра і керівництво Боже спонукало Павла не до розпачу і бездіяльності, а до активного і жертовного служіння, не тільки заради свого спасіння (2 Тим. 1:12), але і заради порятунку інших.
Дослідження тексту 2 Тим. 2:1-13 показує, як апостол Павло дає повеління служителеві Тимофію зміцнюватися благодаттю, передавати істину через виховання послідовників, виявляти вірність і стійкість у служінні, ґрунтуючись на прикладі Христа і самого апостола. Адже щоб стати істинним служителем Євангелія, нам необхідно платити ціну, яка полягає в стражданнях, вірності істині й активному проголошенні спокутної жертви Христа.
Андрій Гренок, керівник відділу освіти ВСЦ ЄХБ, магістр пасторського служіння, проректор ІБС