Покаяння і хрещення в ранньому віці
Досьє: Олександр Савич – пастор церкви «Голгофа», академічний декан Української біблійної теологічної семінарії, з дружиною Наталею виховують трьох дітей.
Як Ви ставитеся до покаяння дітей у віці до 12 років? Часто трапляється, що дитина, покаявшись у недільній школі, згодом долучається до молодіжного руху, вважаючи своє покаяння справжнім і остаточним. Яким є Ваш пасторський досвід у цьому?
Певно, моє розуміння та мій досвід поки що обмежені, аби давати відповіді на ці запитання (моїм дітям лише 10, 14 та 15 років), але я спробую викласти власні міркування щодо поставлених проблем.
Не бачу біблійних підстав не вірити або не сприймати покаяння дітей у віці до 12-ти років, «бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8-9). Так, віра дитини потребує зрілості, росту, розвитку, але це – віра. Так само й усвідомлення гріховності буде і повинно зростати з плином часу. Але це буде ріст у вірі, в стосунках із Богом. Ніде в Біблії не написано, що для спасіння потрібно знати і розуміти всі доктрини. Потрібно повірити в Христа як Спасителя і в Того, Хто віддав Себе в жертву за нас, прийняти Його спасіння, усвідомивши свою гріховність.
Для мене дитяча віра схожа на віру і покаяння перших язичників у Новому Заповіті: ефіопський вельможа, Корнилій і його дім. Скільки вони знали і наскільки розуміли про Христа, спасіння, Голгофу? Напевно, сучасна дитина, що відвідує недільну школу, знає більше, ніж вони. Отже, якщо юна особа щиро вірує, то Бог дає дар спасіння і їй.
Я розумію остороги пасторів, які вбачають у цьому небезпеку спрощеного розуміння питання покаяння і народження згори. Але Ісус сказав, аби ми не забороняли дітям приходити до Нього, бо таких є Царство Небесне. Щойно твої діти досягають такого віку, починаєш дивитися на ці питання зовсім по-іншому.
А як Ви ставитеся до «раннього» хрещення? Чи були якісь винятки у Вашій практиці? За якими критеріями Ви визначаєте готовність юної особи до членства в церкві?
Особисто я не підтримую думки про хрещення дітей, тому що хрещення – це діло віри. А віру можна і потрібно побачити, а тоді вже робити висновки про готовність до хрещення.
Як побачити віру? «Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння» (Рим. 10:9-10). Інакше кажучи, що людина говорить про Христа, віру, спасіння, хрещення, Біблію та інше? Як вона вірує серцем, а серце можна побачити у вчинках, словах, у тому, що людина робить, коли згрішить, у стосунках з батьками… Потрібно стежити за життям людини, чи відбулося переродження всередині.
У нашій церкві ми, напевно, не хрестили нікого молодшого від 15 років, але це були серйозні й усвідомлені кроки. Ми знали цих людей, молилися за них і з ними та служили їм. І це не були діти віруючих батьків.
Загалом, щодо хрещення можна встановити в церкві певні правила, яких Ісус не встановлював, і таким чином заборонити або зачинити вхід дітям до Царства Божого. Як на мене, краще прийняти дітей і виховувати.
Тепер пропоную перейти до теми дітей віруючих батьків (так званих девеерів). Такі діти розуміють, що після покаяння в них не відбудеться кардинальних змін, як це буває у тих, у кого є явні гріхи. Який Ваш підхід до роботи із дітьми віруючих батьків і який досвід роботи із власними дітьми?
ДВР – окрема тема, але є питання, яке об’єднує їх усіх, – приклад батьків. Є життя релігійне, а є життя духовне. Релігійне життя – це виконання певних обрядів, але без щирого внутрішнього ставлення; це коли ти у церкві один, а вдома інший. Релігійне життя – це коли церкву відвідують, а вдома ніхто про Бога не говорить, не молиться, Біблію не читає, дітей в істині не наставляє. Таке лицемірство відштовхує дітей. Вони думають: краще жити так, як ми, адже ми хоч і не віримо в Бога, та не прикидаємося, не вдаємо, що ми віруючі.
З іншого боку, коли батьки живуть духовним життям не просто на людях (діти бачать, як їхні батьки читають Біблію та моляться вдома, як служать у церкві та іншим людям, допомагають їм бачити все життя крізь біблійні принципи, просять вибачення в дітей і визнають свою гріховність та потребу в Божій благодаті), тоді діти бачать живу віру, і вона позитивно впливає на них.
На прикладі власних дітей я зрозумів, що їх постійно потрібно скеровувати до того, що каже Біблія про ту чи іншу ситацію, ставлення, подію, думку, з якою вони стикаються, щоб вони вчилися з ранніх років думати правильно, по-біблійному.
Щодо хрещення ДВР, то своїм дітям я сказав так: не приймете хрещення, допоки не прочитаєте всієї Біблії. Я вважаю, що якщо Бог дав їм таке благословення – народитися в сім’ї віруючих батьків, то і відповідальність має бути високою. Вони мають бути прикладом для інших і розуміти, що ДВР – це не привід розслабитися, а скоріше навпаки – привілей і відповідальність.
Ми з дружиною регулярно постимо і молимося за наших дітей, бо розуміємо, що є те, на що ми, як батьки, можемо вплинути, але лише Бог може змінити серце і дати Його думки і Його бачення на життя. Віримо, що Бог чує і даватиме відповіді.
За Вашими спостереженнями, які маємо основні труднощі у дитячо-підлітковому служінні? На що особливо важливо звернути увагу у церкві?
Авторитет і відсутність авторитетів. Авторитет – це той, хто говорить і поводить себе однаково скрізь, хто має принципи, за якими живе, хто може пояснити і відстояти свою точку зору, хто готовий допомагати іншим розвиватися та зростати. У церкві повинні бути духовні авторитети – ними повинні бути передусім батьки, а також лідери церкви. Це приваблюватиме дітей та молодь до церкви, бо вони шукають авторитетів, когось, на кого зможуть рівнятися.
Час. Якщо дітям не приділяти часу, то його забере хтось інший. Планувати і проводити час із своїми дітьми, планувати і розвивати різні служіння для дітей у церкві, щоб протягом цього часу служити їм та впливати на них. Допомогти їм правильно проводити свій час.
Сучасні діти знають і вміють більше, ніж батьки в їхньому віці. Тому дорослим потрібно цікавитись і знати, чим захоплюються діти, знати їхніх друзів, розбиратися в їхніх словах і поняттях, щоб дітям було цікаво з ними. Час змінився, методи праці з дітьми також змінюються. Якщо ми відстаємо, то діти знаходять тих, хто їх розуміє і хто цікавиться їхнім життям та захопленнями.
А що сьогодні цікавить Ваших дітей? Які в них мрії, ким хочуть бути за фахом, які їхні таланти і захоплення? Як долучаються до життя церкви?
Мрії і бажання моїх дітей змінюються регулярно, тому поки вони ще не визначилися, ким хочуть стати.
Мої діти грають у дитячій музичній групі нашої церкви. Старші діти допомагають лідерам дитячого служіння, задіяні в таборах, беруть участь у підлітковому клубі, який є в нашій церкві. Я стараюся спонукати їх розвиватися всесторонньо, опановувати інші мови, вчитися будувати стосунки з людьми, служити іншим, адже тоді Бог зможе використати їх для розширення Свого Царства значно ефективніше.
Ми з дружиною молимось і стараємося бути взірцем у тому, чого навчаємо дітей, і постійно спонукаємо їх думати по-біблійному: що Бог думає про те, про що вони говорять, міркують і мріють. Ми стараємося вчити їх, що внутрішнє життя набагато важливіше за зовнішнє і що мотиви вчинку важливіші за сам вчинок, щоб вони могли самі аналізувати та оцінювати своє внутрішнє життя.
Цього року мої старші діти покаялись у таборах, які проводить наша церква, і повідомили нам, що наступного року хочуть приймати хрещення. Я бачу неабиякі зміни в них і підбадьорюю їх у їхньому рішенні. Вдячний Богові за Його працю в серцях моїх дітей. Він є вірний, і тому ми можемо довірити Йому наших дітей.
Розмовляла Людмила Жакун