Тікала від війни – повернулася до Бога
Сьогодні ми познайомимо вас із двадцятирічною Інною, яка нещодавно відкрила своє серце своєму Спасителю і влітку прийняла хрещення у луцькій церкві «Фіміам».
Інно, розкажи, будь ласка, про свій шлях до Бога?
Я народилася у Луганську в звичайній сім’ї. Мої батьки – невіруючі люди, а сестри – віруючі. Змалечку я разом із ними ходила до церкви і так дізналася про Бога. У 13 років закінчила навчання в недільній школі і вирішила, що я ще не готова слідувати за Христом. Недільного ранку більше хотілося відпочивати, ніж іти на зібрання, тому я перестала відвідувати церкву. Та Господь не залишав мене, адже у Нього свій план щодо мого життя.
Минув певний час, я вела суто моральний спосіб життя: не вживала алкоголю, не курила, не приймала наркотиків, натомість вчилася, вела здоровий спосіб життя, ходила на тренування, на які віддала мене мама ще в п’ятирічному віці. З раннього дитинства мене виховував спорт, а не батьки. Більшу частину свого життя я проводила в спортзалі, бо батьки працювали, а після роботи тато полюбляв алкоголь. Через це в родині завжди були негаразди, сварки, і не було того, хто міг би позбавити нас цього, зарадити…
Відтоді як у моєму місті почалися воєнні події, за допомогою одієї з волонтерських організацій я вирішила переїхати до Луцька. Лишатися в Луганську було небезпечно для життя, у місті спостерігалася дуже напружена ситуація. Починали розчищати бомбосховища, підвали, містян охоплювала паніка. Я придбала квитки і поїхала.
У Луцьку я не мала жодних знайомих чи родичів, й гадки не мала, де житиму, проте у серці панував мир. Я їхала в поїзді і молилася, Бог мене заспокоював… Дорогою, в Києві, мене і ще одну сім’ю забрав до Луцька пастор церкви «Фіміам» Павло Миронюк. Нас вирішили поселити при церкві. Так я знову стала приходити на зібрання.
Батьки зі мною не поїхали, лишилися вдома. Я дуже за них непокоїлася, а ще місяць з ними не було зв’язку, ніхто не знав, чи живі вони ще. Те, що було мені під силу, – це лишень молитва, щоби Бог потурбувався про них та захистив. Через якийсь час зв’язок із батьками знову відновився, і я забрала їх до Луцька. Зараз вони зі мною – це яскрава відповідь Бога на мої молитви, адже було кілька ситуацій, коли осколок снаряда ледь не влучив у маму.
Господь захистив і потурбувався про мене і моїх рідних, та ще й за всіх цих обставин повернув мене в церкву, і я зрозуміла, що мені потрібне покаяння. Упродовж кількох недільних зібрань я не могла вийти перед церквою, аби попросити у молитві Божого прощення. Але потім наважилася! І з того часу я належу Господу. Першого червня цього року я прийняла водне хрещення і стала частиною церкви «Фіміам».
Я дуже вдячна Богові за те, що Він провів мене і продовжує вести життєвим шляхом, змінює мій нелегкий характер, і я зараз у всьому бачу Божу руку.