Їсти чи не їсти з грішниками?
Читаючи такий гострий заголовок, не поспішайте осуджувати, адже «термін» грішники часто згадується на сторінках Біблії. Нижче я розтлумачу, про кого тут йдеться. А зараз просто даймо відповідь на запитання, чи можна їсти разом із грішниками? Відповідь здається очевидною, якщо подивитися на приклад Христа, записаний у Мр. 2:14-17.
Одного разу Ісус проходив повз митницю, де, побачивши Левія, промовив до нього: «Іди за Мною». Аби краще зрозуміти цю подію, потрібно знати, що євреї зневажали митників, вважаючи їх не лише зрадниками, які працювали на окупантів, жадібними людьми, готовими завищити податки заради власної вигоди, але й ритуально нечистими, тому що ті спілкувалися з язичниками та іншими грішниками. Аж тут цей митник залишає свою роботу та йде за Христом!
Радість прощення гріхів була настільки великою, що він вирішив відсвяткувати цю подію, запросивши в гості не лише Ісуса з учнями, а й своїх друзів-митників. Христос із задоволенням розділив трапезу з цими людьми. Він їв та спілкувався разом із ними. Тож недаремно про Нього казали: «Він приятель митників і грішників» (Мт. 11:19).
У цей же час неподалік стояли книжники та фарисеї і спостерігали за тим, що відбувається. Жоден з них не вчинив би подібно до Ісуса. Вони чітко розділили людей на праведних та грішних і хотіли, щоб Господь дотримувався їхніх релігійних переконань. Така поведінка Христа, на їхній погляд, виходила за всякі межі.
А тепер зробімо кілька висновків із цієї історії.
По-перше, потрібно усвідомити значення спільної трапези. Споживання їжі відбувалося не лише для того, щоб задовольнити голод, а й свідчило про тісні дружні стосунки між його учасниками. Як правило, в таких випадках люди не поспішали, вони спілкувалися та насолоджувалися цим часом. Спільна трапеза була одним із виявів дружніх взаємин між людьми у повсякденному житті.
По-друге, Ісус готовий був мати дружні стосунки, включаючи спільну трапезу, з тими, хто шукав і потребував Його. Мова йде про грішників, які себе визнавали такими. На запитання фарисеїв стосовно причин та мотивів такої поведінки Господь відповідає приказкою, мовляв, лікар потрібний хворим людям, а не здоровим. Інакше кажучи, хороший лікар іде туди, де є хворі, щоб допомогти їм. Головна мета Ісуса – покликати грішників до покаяння, а не праведних. Річ не в тому, що є безгрішні люди, а в тому, що є ті, хто не визнає себе грішним. Христос може допомогти тим, хто визнає свою гріховність, бо спасіння – справа добровільна.
По-третє, в цій ситуації Ісус мав вплив на цих людей, а не вони на Нього. Якщо оточення негативно впливає на духовний стан віруючого, то цього оточення краще уникати. Недавно спілкувався з сестрою, яка після покаяння та кількох місяців перебування в реабілітаційному центрі мала велике бажання свідчити тим, із ким раніше вживала наркотики. Її перша місіонерська подорож закінчилася тим, що вона знову повернулася до минулого життя. Спам’яталася лише через чотири місяці. Знову – покаяння, курс реабілітації та духовного росту. Водночас ми повинні розуміти, що не можна відгородитися від світу. Потрібно просити силу в Отця перебувати в Слові та молитві, щоб укріпитися духовно і мати силу впливати на невіруючих людей, а не підпадати під їхній вплив.
Отож Ісус готовий був знаходити час, щоб дружити з грішниками, які не знали істини, але хотіли її почути. При цьому Він мав достатньо сили, щоб мати на них гарний вплив. Тому на запитання «Чи можна їсти з грішниками?» можна відповісти: «Так, звісно».
Здавалося б, усе просто. Але як тоді розуміти слова апостола Павла, який сказав, що їсти разом із грішниками не можна (1 Кор. 5:11). Чи не суперечать його слова словам Христа? Спробуймо розібратися.
Про яких грішників говорить Павло? Раніше він писав коринтянам, щоб вони не мали єдності з перелюбниками (5:9). Частина віруючих у церкві вирішила, що потрібно відділити себе від світу, тобто від спілкування з невіруючими людьми. Саме таке розуміння суперечить словам та ділам Христа. Тому апостол пояснює, що це хибна думка (5:10). Він має на увазі не грішників цього світу, а тих, хто називає себе братом, тобто така людина ототожнює себе з церквою, але при цьому чинить гріхи, які були варті найсуворішого покарання. Ба більше, вона робила їх регулярно, та ще й не визнавала своєї провини (5:11).
Що значить не їсти з такими людьми? Павло каже, що з такими людьми не можна єднатися (5:11). Слово «єднатися» перекладається як «вести задушевне спілкування», або «мати тісні дружні стосунки». Далі апостол уточнює, що одним із таких виявів єдності є спільна трапеза. Таку людину потрібно було вилучити зі свого кола (5:13), тобто припинити з нею всілякі тісні дружні стосунки. З одного боку, припинення спілкування з нею було дисциплінарною мірою, яка мала допомогти людині усвідомити, що вона втратила. Тут не йде мова про заборону відвідувати богослужіння, тому що саме там людина може чути Слово, яке змінює її. Також не йдеться про заборону особистого спілкування з людиною про гріх, Христа та покаяння. Це дисциплінарна міра для християн, які не розкаюються. Також для перших християн спільна трапеза була тісно пов’язана із прийняттям Вечері Господньої (1 Кор. 11:20-21). Тому під словами «із такими навіть не їсти» мається на увазі також не брати участі у Причасті. Потрібно розуміти, що відлучення відбувається в особливих випадках. Таких людей потрібно продовжувати любити, молится за них, а коли розкаються, то з любов’ю прийняти в християнське коло.
З іншого боку – припинення спілкування мало посприяти чистоті церкви. Коли апостол говорить «вилучити лукавого з-поміж себе», то він використовує цитату із книги Повторення Закону, яка згадується там шість разів, коли мова йде про особливо важкі гріхи. Ця фраза там перекладена як «вигубити зло», тобто людину, яка чинить гріх, потрібно було винищити із середовища Божого народу. Якщо цього не зробити, то могло постраждати все суспільство. Тому Павло каже: «…щоб був вилучений з-поміж вас» (5:2), «…віддати такого сатані на погибіль тіла» (5:5), «…очистьте стару розчину» (5:7), «не єднатися та… навіть не їсти» (5:11) з такими.
Повертаючись до назви цієї статті, потрібно поставити більш глибоке запитання: «Спілкуватися чи не спілкуватися з грішниками, мати з ними близькі дружні стосунки чи ні?» Як ми вже побачили, «грішник» відрізняється від «грішника». У випадку з Христом грішниками були люди зі світу, які хотіли змінитися і шукали спілкування з віруючими людьми. У випадку з коринтянами грішниками були ті, хто жив у гріху, але ототожнював себе з церквою. Вони не хотіли розпрощатися з цим гріхом, але хотіли бути «своїми» у церкві. Відповідно, ставлення до цих різних категорій грішників має бути різним: із першими потрібно приятелювати, а з другими припинити дружбу. Апостол Павло каже, що християни не мають права судити грішників, які у світі, але відповідальні за поведінку одне одного у церкві.
Сьогодні християни, як і за часів Ісуса Христа, чинять усупереч цьому правилу. З одного боку, подібно до фарисеїв вони стоять осторонь грішників зі світу. А якщо стається диво і такі грішники приходять на богослужіння, то віруючі люди оминають їх. Христос казав, що посилає учнів у світ (Ів. 17:15, 18), в якому вони мають залишатися чистими та бездоганними (Фил. 2:15). Чи готові ми прийняти таких людей у своє життя, в нашу церкву?
З іншого боку, християни сьогодні терпимі до гріха у власному житті та в житті церкви. Вони продовжують мати дружні стосунки з тими, хто вилучений за гріх, але не розкаюється в ньому. Запамʼятаймо біблійний принцип: потрібно бути далеким від світу, але близьким до грішників. Не можна перевертати ці питання з ніг на голову і суперечити Слову Божому.
Спілкування віруючих між собою – важливе, спільне проведення часу з невіруючими, на яких ми впливаємо, – необхідне, дружба з тими, хто називає себе віруючим, але при цьому вперто грішить і не розкаюється, – недопустима. Є різниця між людськими правилами і Божими, які описані в Біблії. Тож бажаю усім нам мудрості чинити за порадами Слова Божого, а не за власною людською мудрістю.
Сергій МОРОХОВСЬКИЙ
пастор церкви «Преображення»
м. Здолбунів-2 Рівненської області