Який я перед Богом благовісник?
Опинившись на зорі третього тисячоліття, християнин, озираючись довкола, намагається усвідомити своє місце, призначення і можливості. Вивчаючи закономірності суспільства серед бурхливого океану світської мудрості, філософії і технологій, у нас виникають запитання: як я благовіщу? Яким має бути сучасний проповідник Євангелія? Куди нам іти? Адже є багато місць, де слід бути євангелісту, є багато справ, яким варто присвятити життя. Який я і які мої справжні можливості в часи надто широких, здавалось би, перспектив, серед людей із великими амбіціями і середніми результатами? Який мій статус у час тотальної навали реклами і різних звабливих пропозицій, які активно просочуються і в християнські кола. Який має вигляд церква в Україні в період потужних технологій і глибоких депресій? Яким має бути християнин-благовісник у сучасному контексті і яким є мій стан перед Богом у виконанні Його місії?
Вважаю, що думати про себе неупереджено – це важке завдання. Однак у Біблії я віднайшов об’єктивний портрет благовісника, якого подає нам «старозавітний євангеліст» пророк Ісая. «Року смерти царя Озії бачив я Господа, що сидів на високому та піднесеному престолі, а кінці одежі Його переповнювали храм. Серафими стояли зверху Його, по шість крил у кожного: двома закривав обличчя своє, і двома закривав ноги свої, а двома літав. І кликав один до одного й говорив: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!» І захиталися чопи порогів від голосу того, хто кликав, а храм переповнився димом! Тоді я сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» І прилетів до мене один із Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з-над жертівника. І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: «Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений». І почув я голос Господа, що говорив: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?» А я відказав: «Ось я, – пошли Ти мене!» (Іс. 6:1-8).
Характерні риси благовісника
Перш за все, служитель, який виконує Божу місію, відчуває свою особисту обмеженість і велику відповідальність перед Богом. Ось як Ісая характеризує себе: «…я чоловік нечистоустий…» Належна позиція покликаних до місії Богом людей – усвідомлювати свою обмеженість, недосконалість і неміч. Це звучить несучасно, в часи гуманізму така поведінка не популярна, але вона необхідна для служителів Нового Заповіту. Залежність від Бога визначить ефективність нашої місії.
Успішна місія українських церков починається з глибокого впокорення перед Богом. Україна не повинна відчувати дефіцит у богобійних людях, служителях, які шанують Бога. Що більше Божої слави в нас і що ближче ми до Нього, то менше усвідомлюємо свою значимість. Чим нижче ми схиляємося перед Ним, тим краще чуємо голос Божий. Чим меншої думки ми про себе, тим більше потрібні Богові. Чим більше ми кажемо, що не можемо діяти самі по собі, тим більше Він може зробити через нас. Правильно каже Слово Боже: «Він має рости, я ж – маліти» (Ів. 3:30). Об’єктивно оцінюєш себе тоді, коли стаєш ближчим до Бога. Хто з нас може сказати, що я людина з нечистими устами, не завжди з добрими мотивами і з правильними бажаннями? А Ісая може і робить це. Навіть сучасний християнський гуманізм пропагує значимість людини. Бог же шукає абсолютно смиренних, упокорених людей, які об’єктивно оцінюють себе в Його присутності. Бог шукає служителів, які будуть подібні до Ісаї, Єремії, Петра, Павла, до апостолів – словом, тих служителів, які сумлінно і в покорі звершуватимуть працю благовісників і в наш час.
Важко сприймати запитання від Бога «Хто піде для Нас?», якщо не впокоритися перед Ним, якщо викривлено бачити свою сутність. Впокорення і благоговіння перед Богом приводять нас до відчуття великої відповідальності приймати і звершувати Його завдання. А важливість останнього полягає у тому, що світ, як ніколи, сьогодні має потребу у Слові.
У чому найбільше прославляється Бог?
Прислухайтеся до апостольських проповідей у Ранній церкві, в яких завжди йшлося про Ісуса Христа. Апостол Павло каже: «Я ні про що не турбуюся і свого життя не вважаю для себе цінним, аби тільки скінчити дорогу мою і служіння, яке я одержав від Господа – засвідчити Євангеліє благодаті Божої» (Дії 20:24). Сьогодні потрібно жертвувати не менш, ніж за часів апостолів. Нині необхідно ще більше думати про те, як вкластися у час, відведений для благовістя. Ми спостерігаємо тенденції, коли богословські школи ведуть між собою дебати: хто з них більше праведний, хто більше переконаний у спасінні. Такі дебати недоречні: у нас немає часу на подібні дискусії. Зацікавленість питанням особистого спасіння спасенних більше, ніж покаяння грішників, – це ознака поганого духовного здоров’я. Здорові про здоров’я не говорять. Ми переконані, що Христос – Звершитель нашого спасіння, Він – Автор людей, яких відродив для Своєї слави. І це спасіння неегоїстичне за своєю природою, тому спасенний прагне більше кликати до спасіння інших, він мріє про це, молиться і зосереджує своє служіння на неспасенних. Найповніше виявляється прославлення Бога на землі у покаянні грішника. Відчуваючи цю відповідальність сьогодні, впокорений благовісник розуміє, що на небі радіють більше за одного грішника, який кається, ніж за дев’яносто дев’ять «святих» євангельських християн-баптистів, які вже спасенні. Найпотужніше сьогодні Бог прославляється, коли неспасенні пізнають відродження, виправдання, усиновлення, отримують дар Духа Святого, духовні дари, коли вони приєднується до церкви і переживають освячення в Ісусі Христі. Від цього небо радіє!
Ось чому Боже завдання проповідувати Євангелію – головна наша місія. У цьому її зміст, неповторність і цінність. Наша кожна семінарська програма має на меті досягнути неспасенних, наші проповіді христоцентричні, наші соціальні проекти розкривають сутність Ісуса Христа. Дух Святий не сходить на дипломи. Безумовно, ми не проти освіти, вона важлива, але Бог діє і сповнює Собою тих людей, які піклуються про головне питання неба на землі. Благовісники Царства Божого, подібно до пророка Ісаї, відчувають свою людську обмеженість без Нього, і водночас свою велику відповідальність за людей.
Очищення гріхів – умова для успішного місіонерського служіння.
Справжня місія завжди починається з очищеного від гріхів серця. Сповідання гріхів – повсякденна практика кожного християнина (1 Ів. 1:8-10). Місіонерам Небесного Царства необхідно знову і знову вчасне прощення і нове освячення. Євангеліє переконливо і могутньо звучить з уст прощених і очищених. Прощений і очищений чує голос Божий і розуміє Його волю. Він отримує силу благочестя проголошувати Євангеліє.
Пророк отримав очищення: “І прилетів до мене один з Серафимів, а в руці його вугіль розпалений, якого він узяв щипцями з жертівника.
І він доторкнувся до уст моїх та й сказав: Ось доторкнулося це твоїх уст, і відійшло беззаконня твоє, і гріх твій окуплений.” (Іс. 6:5-7) Наші знання, підготовка, досвід ефективні в служінні і важливі тоді, коли наявні близькі стосунки з Богом, коли ми щирі і прощені. Адже наше завдання полягає в тому, щоб явити світу Христа, а не просто передати євангельську інформацію людям. Саме тому, Божим людям важливо дбати про силу благочесття.
Місіонер Божого Царства розуміє тенденції сучасного суспільства
Місіонер Божого Царства в Україні у 2014 році абсолютно розуміє непезпеки сучасного суспільства. Ісая констатує: «… я сиджу посеред народу нечистоустого….» Ми розуміємо світ, тому що живемо в ньому, але ми не від світу.
Нещодавно у Великій Британії народився нащадок корони в четвертому поколінні. Вся Британія святкувала, звідусіль линули вітання для королівської сім’ї. Пересічним же британцям поставили одне запитання: «Як ви ставитеся до того, якщо через певний час цей хлопчик, подорослішавши, стане людиною нетрадиційної орієнтації і керуватиме державою?» 83% опитуваних сказали, що вони в цьому не бачать жодних проблем. Отож ми живемо серед людей із нечистими устами, нечистими серцями, великими гріховними бажаннями. Можливо, разом з Давидом ми запитуємо: “якщо основи зруйновано, що тоді вдіє праведник?” (Пс 11:3). Але цар Ізраїлю стверджує: «Господь в святім храмі, Господь – престол Його не небесах і Він бачить землю і людей» (Пс. 11:4). Господь навіть при таких тенденціях залишається на престолі.
Місіонеру легко розчаруватися в часи технічного прогресу і духовної дезорієнтації. Наше століття – вік інформаційного шуму і прискорених швидкостей: говори все що думаєш, пиши що хочеш, домагайся будь-яких гріховних свобод, адже ти маєш право, і люди вибирають це право. Серце, наповнене гріхами, і уста, сповнені претензій, видають жахливий стан освіченого, окультуреного грішника. В такому інформаційному потоці людина залишається сам на сам зі своїми пекучими проблемами. Інтернет, форуми, соціальні мережі, промови наших політиків виголошують одну істину: «…вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений…» (Рим 1:28). Це контекст місіонерського служіння сьогодні, але нас зусібіч переконують, що головне – залишатися в русі. Рух у наш час – це ознака прогресу, але й рух у наш час – це дорога до великих деградацій. Швидкість стала богом нашого часу, і це приводить до поверхових, одноразових, незначних результатів.
Наше століття – це час примарних ілюзій
Вигадане, химерне, фантастичне нав’язується і переплітається з нашою буденністю. Сьогодні важко зрозуміти людині, що є правдивим, – вона вірить в якісь нереальні, надприродні речі, примітивні ідеї і піддає критиці Слово Боже. Віртуальний світ нависає над реальним і, здається, поглинає його. Церкво Христова, подивись на червоні очі своїх підлітків, на їхній запаморочений розум, на час, який вони проводять в комп’ютерних клубах, – усе це вказує на те, що ми живемо в час примарних ідей і великих очікуваннь.
Часи небіблійних, постмодерністських, постхристиянських цінностей
Земля сьогодні оперлася на двох китах: відносність всього і терпимість до всього. Вони стали основою нашої суспільної моралі: нівелюються принципи і стираються грані. У нас мода на толерантність, яка вихолощує людину і приводить її до катастрофічного духовного зубожіння. Такі поняття, як «людина», «мисляча сім’я”, «родина», «держава», «життя», стають поняттями відносними. Ми живемо в часи тотальних компромісів і відмови від основоположних біблійних принципів. І така деградація: моральна розбещеність, руйнування інституту сім’ї та матеріалізм – призводить до великих плачевних наслідків. Із кожним роком у нашому столітті євангельське послання звучатиме все більш радикально, через те що людство все більше віддаляється від Божих основ. Тому з пророком ми зауважуємо: «… я сиджу посеред народу нечистоустого…»
Час мізерних результатів
Людина хоче все більше чогось зробити, досягнути, здійснити, а може все менше і менше. Нас усіх переконують, що технічний прогрес забезпечує більші можливості, та це тільки хитра тактика диявола, яка показує деградуючій людині, що начебто вона щось може без Бога. Ми бачимо зовнішні технозміни, які приховують внутрішню порожнечу людських сердець. Сучасній людині, країні чи соціуму немає чим особливо хвалитися. Сильні цього світу розписалися в своєму безсиллі. Біблія ставить запитання: «Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця… Але Той, Хто на небесах пробуває, – посміється, Владика їх висміє!» (Пс. 2:1-2,4).
У нас присутня економічна нестабільність, криза замінює кризу, військові конфлікти стали нормою, політичні домовленості, глобалізація сприймається як вихід і перспектива, але насправді – це крик про намагання вижити. І цей процес остаточно приведе людину до занепаду. Там, де сьогодні люди бачать вихід, – глухий кут. Земля змістилася зі своєї духовної орбіти і старозавітний євангеліст Ісая в 24 розділі каже: «І стане священик, як і народ, а пан – немов раб, пані, – як невільниця її, продавець – немов той покупець, боргувальник – немов винуватець, віритель – як довжник. …Засумує, зів’яне земля, ослабіє й зів’яне вселенна, ослабіють вельможі народу землі… Земля поруйнована зовсім, земля потрощена, вся земля захиталась… Захиталась земля, немов п’яний…» (24:2-20).
Ось контекст, в якому ми служимо. Ісая бачив це. З огляду на це, хочу кожному з нас поставити запитання: «Чому ми ще тут?» Є одна відповідь – головна точна і біблійна: тому що Бог хоче сьогодні спасати грішників.
Чи я глибоко шаную Бога і впокорююся перед Ним? Чи відчуваю я особисту відповідальність за довірену мені місію як служителю останніх часів, чи розумію навколишній світ, чи впливаю Господньою силою на людей? Божі люди не гоняться за світом – вони виререджують світ, вони не нарощують швидкість – вони впливають на цей світ Божою силою, що діє в нас.
Сила Євангелія
Сила Євангелія – не в його новітній ідеї, а в богонатхненності, актуальності та здатності докорінно змінювати людину. Тому ми кажемо, що ми не соромимося цієї старої Євангелії, бо “вона – Сила Божа на спасіння кожному, хто вірує” (Рим. 1:16).
Місіонери Божого Царства сьогодні є тою впливовою меншістю, яка змінює духовну атмосферу світу. Велике Доручення – це не маркетингова програма. Наших природних здібностей занадто мало, щоб люди принаймні почули Євангеліє, я вже не кажу про те, щоб каялися. Нам потрібен Бог, Його присутність, сила Його Духа, щоби Царство Боже поширилося в Україні. В нас ще є багато місць, де немає церков. А Бог продовжує сидіти на Своєму престолі, тому, всупереч усьому, ми маємо надію, велику переконаність та впевненість, щоб іти вперед і проголошувати Його Слово.
Брати і сестри, Церкво Господа, давайте сьогодні і завтра і скільки Бог дасть життя відчувати нашу абсолютну залежність від Нього. Ми самі по собі не важливі, якщо Він не торкнеться нас. Часи нових пробуджень, нових покаянь настануть лишень тоді, коли ми низько схилимося перед Ним.
Валерій Антонюк, пастор, голова ВСЦ ЄХБ