Владислава із Полтавщини – нова місіонерка в Уганді

Мене звуть Владислава Цвелих, мені 24 роки. Народилась у християнській родині, де обоє батьків відвідували церкву. Ба більше, – моя бабуся і тітка були ревними християнами. Дитинство у церкві я пам’ятаю тільки за фотографіями. Коли батьки розлучилися, мені було 5 років, а сестрі – 6. І ми перестали ходити до церкви, згадували про неї лише на свята. Моє життя активно розвивалася за межами церкви, я займалася вокалом в одній з груп місцевого палацу культури, намагалася знайти себе в різних розвагах і шкідливих речах (куріння, алкоголь).

Пам’ятаю, що в один день, коли моя сестра повернулася додому (вона почала ходити до церкви трохи раніше за мене), я помітила, що вона занадто добра. І так як я була складною дитиною, ми часто сварилися. Однак цього разу в мене ніяк не виходило вивести її з себе. Я точно не пам’ятаю, скільки це тривало, але я теж захотіла бути такою ж щасливою, як і вона. За Божим провидінням саме моя тітка була відповідальною за підліткову групу, до якої я приєдналася.

 

Коли мені було 15, я прийняла Христа в своє серце. Я була настільки натхненна, що вже тоді була готова прийняти хрещення, як той євнух, якого зустрів Пилип. Але моя мама встановила правило, що хрещення я можу прийняти лише після 18-ти, тому я чекала. Після невеликого проміжку часу після покаяння я побачила молодих людей, які горіли любов’ю до Бога. Вони говорили мені: «Життя з Христом – це набагато більше, ніж просто в неділю ходити до церкви і співати у групі прославлення, – це життя, сповнене справжнього служіння людям сьогодні і зараз».

 

На той момент це було те, чого мені так бракувало! Вся ці молоді люди були студентами SMBS (Слов’янська місіонерська біблійна школа) і саме там я побачила одну дівчину, яка з блиском в очах розповідала про свою велику мрію – Африку. Тривалий час я спостерігала за нею, особливо за тим, як здійснювалася її мрія, а також за багатьма іншими місіонерами. Так росла моя і моя мрія…

Я закінчила школу і вступила до Полтавського педагогічного університету на факультет дошкільної освіти. На другому курсі я вступила до Біблійного інституту і намагалася закінчити все одночасно. У той період я прийняла хрещення. І лише після закінчення університету (за домовленістю з мамою) я могла вступити до Української баптистської теологічної семінарії на довгоочікуваний факультет Міжнародна місія.

 

Всі ці п’ять років я виношувала в собі мрію про служіння людям, яких ніколи не знала раніше. Я мріяла про те, як було би чудово разом прославляти Бога, бачити їх покаяння і бути маленькою частиною їхнього життя. Багато разів моє серце горіло після чергової проповіді, свідчення, фільму про місіонерів. І часто це закінчувалося сльозами і посвятою. Але все було не так просто. Я багато разів ставила Богові запитання і просила забрати від мене цю «дивну мрію», так як я не бачила, як Бог може її виконати. Але згодом вона стала ще сильнішою та усвідомленішою.

Навчаючись в семінарії, я вже була в передчутті Африки – ще трохи і я там! Коли надійшло повідомлення про те, що є можливість поїхати на місію цього літа, переді мною не стояло запитання «Куди?», оскільки точно знала – Африка, а саме Уганда.

Після служіння в Уганді Бог дав можливість послужити в Таджикистані.

 

І ось тепер знову Бог повертає мене в Африку. Молюся, аби бути корисною там у період, який Бог призначив мені.

Я планую бути в Уганді близько року і допомагати місцевим місіонерам.

Моліться, будь ласка, аби моє серце було готовим до служіння, про знайомство із місцевою командою, з якою ми зможемо разом звершувати служіння в однім розумінні та дусі.

Якщо ви хочете підтримати служіння в Уганді, ви можете надсилати ваші фінанси на рахунок ВСЦ ЄХБ:

 

ПриватБанк

5169 3305 2316 6855

Призначення платежу: “Служіння в Уганді”