У пошуках миру. Де вихід?
«Нема бо в нас сили перед цією силою силенною, що приходить на нас, і ми не знаємо, що зробимо, бо наші очі на Тебе!» (2 Хр. 20:12).
«Чи бачите ви вихід із ситуації, яка, починаючи ще з листопада 2013 року, дедалі стає складнішою в Україні?» Це – найпопулярніше запитання останніх місяців. Біблія запевняє нас у тому, що ВИХІД Є. Але він єдиний, і полягає у примиренні з Богом. Слово Боже також дуже багато розповідає про мир. У ньому є понад 400 слів-синонімів, які стосуються слова «мир». Біблія – це Книга, яка розпочинається з миру в Едемському саду і завершується миром у Новому Небесному Єрусалимі. Вона також змальовує Бога як Творця миру.
Двадцятий розділ Другої книги хронік, окрім того, що є дуже цікавим через описані в ньому неординарні події, також є й актуальним, адже нагадує те, що сьогодні переживає Україна. У цьому розділі розповідається про одного царя Юдеї, сина відомого царя Аси, – Йосафата. У віці 35-ти років він був коронований і правив Юдою (в Єрусалимі) 25 років (приблизно у 870-848 роках до н.е.) (1 Цар. 22:41-42). Йосафат мав гарну репутацію, був досить заможним та славетним чоловіком. Окрім того, що вся Юдея приносила йому дарунки, він також отримував данину від сусідніх царств. Приміром, филистимляни приносили Йосафатові дари та сплачували данину сріблом, араби приводили дрібну худобу. А ще – на всіх царствах, що довкола Юди, був страх Господній, і вони не воювали з Йосафатом (2 Хр. 17:5-13). Він руйнував ідолів та заохочував своїх підданих вивчати Божі закони. Йосафат вдосконалив правову систему і першим у найголовніших містах країни призначив суддів (2 Хр. 19:4-7). Проте, живучи тоді ж, коли і цар Ахав та Єзавель у північному десятиплемінному царстві, Йосафат допустився жахливої помилки: він уклав союз із Ахавом, унаслідок чого був уплутаний у війни.
Сталося так, що велика армія моавітян, аммонітян та меунян оголосили війну маленькій Юдеї на чолі з Йосафатом. Від такої новини цар злякався (2 Хр. 20:3). І саме страх перед ворогом змусив його звернутися по допомогу до Бога (2 Хр. 20:12). Страх перед ворогом змусив нас звернутися до Бога, і тому сьогодні більшість українців звертається до Бога у постійних молитвах про визволення і допомогу! Сьогодні в Україні, як колись в Ізраїлю, усі моляться: царі, священики, уся країна, усі мешканці, діти, жінки, старі та молоді (2 Хр. 20:4, 13, 14). Так було давно, за часів царя Йосафата (3 тис. років тому), в Юдеї, так є сьогодні, за часів Порошенка (2014 року після Р.Х.), в Україні.
* Аби поліпшити візуальне сприйняття тексту, уривки, що взяті з повних біблійних віршів, редакція не відокремлює трьома крапками на місці пропущених слів.
Пишучи ці роздуми, пригадав цікаву гру, в якій одному з учасників зав’язують очі і заводять у кімнату, де є натягнута мотузка. За умовами гри учасник бере мотузку і, не відпускаючи її з рук та дослухаючись до підказок інших, шукає вихід із кімнати. Мораль гри полягає у тому, щоб навчитися просити допомоги, а не самотужки вирішувати проблему.
Як же часто наше життя схоже на темну кімнату! Нерідко ми почуваємося так, наче у нас зав’язані очі, і ми не бачимо виходу із кризової ситуації: чи то політичної, чи то економічної, чи то сімейної, чи то духовної. Страх паралізує нас. Але ми вперто намагаємося самостійно вийти зі скрутного становища, натомість же все більше і більше заплутуючи мотузку довкола себе.
Слід бути відвертими: трапляються й безвихідні ситуації. Є такі проблеми, з якими нам, людям, самотужки ніколи не впоратись і омріяний вказівник «Вихід» ніколи не побачити. Тоді що ж слід робити, коли вже не знаєш, що робити? Варто вчинити точнісінько так, як вчинив цар Йосафат: слід спрямувати очі на Бога (2 Хр. 20:12б). Як бачимо, навіть царі не завжди знали, що їм слід робити і як виходити із труднощів! Пам’ятаймо: Бог – це наш вихід! Він показує, як вийти з безнадійних ситуацій.
Дивно, але власне безвихідь змушує нас поглянути вгору – на Бога. Яма, в яку нас штовхають нерозв’язні проблеми, може бути глибоченною, ми можемо звідтіль і не вибратись, але все ж із неї ми можемо спрямувати свій погляд вгору – на Бога, як Йосип із дна пересохлої криниці, як Даниїл із лев’ячої ями, як троє юнаків із вогненної печі, як Ісус Христос із Голгофського хреста. Бог може вирішити наші проблеми, нам лише слід попросити у Нього допомоги. Непотрібно намагатися самотужки вирішити те, що під силу тільки Богові: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Мт. 19:26*). Нам не слід ще більше ускладнювати і так складне становище. Коли цар Йосафат не знав, що йому далі робити, він вирішив поглянути на небо – на Бога.
Коли ми не знаємо, що робити, то байдуже, які маємо дипломи, статки, маєтки чи гроші, яку обіймаємо посаду, на якому кріслі сидимо… Усе це разом узяте аніскілечки нам не допоможе. Коли ми не знаємо, що робити, то достатньо знати лише те, що Бог знає, що робити. Бог має вихід, адже Він є виходом! Визнаймо, що ми, чи то українці, чи то американці, чи то росіяни, не знаємо, що слід далі робити. Тут потрібно вчинити так, як вчинив цар Йосафат: звести свій погляд на Бога, шукати Його та укладати із Ним мирову угоду (а не із потужними арміями).
Одного разу я навмисне залишив свого старшого сина в натовпі людей, аби перевірити, що він робитиме. Я зауважив, як він поглядом серед натовпу шукав мене. Син знав: якщо він віднайде батька, він знайде вихід із тієї ситуації. На той момент я був «виходом» для нього. Блудний син добре усвідомив цей урок – саме тому повернувся додому, до свого батька. Для блудного сина батько був «виходом» із ситуації, в якій він опинився. Ситуацію, в якій опинилися ми в Україні, допустив Небесний Отець. Тому нам слід шукати Бога-Батька. Адже, віднайшовши Його, ми знайдемо вихід із труднощів.
Цар Йосафат подивився на Царя царів – Господа Бога. Наші очі, очі українців, Євросоюзу, США, Росії, повинні завмерти у погляді на Бога! А тим паче – у такій складній ситуації, в якій ми не бачимо виходу, в якій уже спробували всі мотузки: проголошували перемир’я, запрошували в країну усіх впливових осіб світу, забувши при цьому запросити у своє серце найголовнішу Особу: Бога-Отця, Сина і Святого Духа – «Бога миру» (Євр. 13:20). Тому досить! Сьогодні настав час визнати і сказати разом із царем Йосафатом: «Ми не знаємо, що робити!» А потім спрямувати наші очі не на Євросоюз, Міжнародний Валютний Фонд, США чи санкції, «а на Бога»! (2 Хр. 20:12)!
Сьогодні нам украй необхідно попросити допомоги у Бога! Коли ми просимо допомоги у Бога, Він чітко вказує на вихід. Бог знімає з нас темну пов’язку, яка заважає бачити очам, і вказує на вихід, йдучи перед нами у вогненному стовпі. Бог вказав вихід Юді, звільнивши від ворогів. Він повбивав усіх нападників на Юду ще до того, як розпочалася війна! Ось що робить погляд, який зосереджений на Бозі. Очі, підняті до Бога, бачать чудо! І ми сьогодні оточені ворогом для того, щоб зосередитися не на проблемі, а на Бозі! Просімо, щоби Він переміг наших ворогів ще до того, як вони розпочнуть відкриту війну проти нас!
Ми повинні зрозуміти слова, які сказав Левит Яхазіїл: «Не бійтеся та не жахайтеся перед цією великою кількістю, бо це не наша війна, це війна Божа!.. Не вам воювати у цій війні! Встаньте та побачте, що Господнє спасіння з вами, Юдо та Єрусалиме!» (2 Хр. 20:15, 17). Так хочеться додати: і Україно! Люди Юди навіть не бачили війни, вони лише побачили, що нема «жодного їхнього ворога, хто б вижив у тій Божій війні!.. Бо Сам Бог воював з Ізраїлевими ворогами! І Бог дав Йосафатові та навколо його царства МИР!» (2 Хр. 20:24, 29-30).
Коли вороги Юди були розбиті, то цар Йосафат із народом пішов забрати завойоване. Вони «три дні виносили коштовності, одежу, речі, маєтки. Вони понабирали стільки, що не могли нести» (в. 25). А четвертого дня усі зібралися у долині Берах, що означає «Долина благословення» (в. 26). Долина, яка мала стати могилою для юдеїв, стала долиною благословення! Долина, через яку ми проходимо, – це не наша могила, це наше благословення! Господь допустив ворогів у нашу Долину-Україну, але не для того, щоб вона стала нашою могилою, а, швидше, щоб перетворити її на велику долину благословення, де б ми звернулися до Бога і уклали з Ним мир!
Отож настав час підперезатися молитвою, довіритися Богові і чекати на Його перемогу. Той, хто укладає мир із Богом, виграє усі війни ще до того, як вони розпочинаються. І це найбільше чудо! Ми не знаємо, що робити, наші очі спрямовані на Тебе! (див. 2 Хр. 20:12). Бог знає і пропонує вихід: Ісус є наша дорога! Ісус є двері, якими ми ввійдемо і вийдемо! (див. Ів. 14:6; 10:9). Якщо ми уважно йтимемо цією дорогою та користуватимемося цими дверима, то вони доведуть нас до виходу, який таки справді є! І він не в Європейському Союзі! Вихід – в Ісусі Христі, в Господі Бозі. Мир з Богом є виходом! Бог – це не запасний вихід, це єдино правильний вихід.
Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, чому біблійна книга Вихід так називається? А тому, що ізраїльський народ знайшов вихід там, де інші бачили безвихідь! Ізраїльтяни спрямували погляд на Бога, Який розкрив море, провів їх суходолом і вивів на протилежний берег! Непотрібно знати, де вихід, потрібно знати Бога. А хто знає Бога, той завжди має вихід!
Чи знали ви, що якщо трутень упаде у відкриту склянку, то залишиться там назавжди. Це тому, що трутень ніколи не бачить виходу вгорі. Він намагається звільнитися, рухаючись лишень убік і таким чином вдаряючись об стінки відкритої склянки. Трутень шукає вихід там, де його нема.
Чи знали ви, що якщо сокола помістити у загорожу розміром 1 м2 , не закриваючи при цьому верх загорожі сіткою, то сокіл, незважаючи на те, що є професійним птахом складних польотів, ніколи не вирветься з такого полону. Це тому, що сокіл розпочинає свій політ із малого розбігу по землі. Не маючи місця для розбігу, сокіл навіть не спробує піднятись угору. У цій «в’язниці», в якій немає даху, він залишиться ув’язненим до кінця життя.
Так само і ми, люди, часто схожі на трутнів та соколів. Нерідко ми шукаємо вихід там, де його нема. Люди шукають миру, дорогу, двері, правду там, де їх не існує. Ісус сказав: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6). Замість того щоби подивитися вгору – на Бога, ми роззираємося довкола, дивимося на свої сили, армію. Усі війни у світі – це наслідок війни людини проти Бога.
Допоки ми не налагодимо власний внутрішній мир із Богом, ми ніколи не зможемо допомогти іншим. Не будьмо людьми, які намагаються вирішити проблеми світу, не вирішивши своїх власних! Будьмо справжніми християнами, котрі налагодивши мир із Богом, можуть творити мир і довкола. Сам Христос упродовж усього Свого життя завжди показував і доводив те, що Він прийшов не для того, щоби «вбити і погубити, а щоб віднайти і спасти». Хрест Христа – це єдина зброя миру. «Він бо наш мир!.. Він благовістив мир далеким і мир близьким!» (Еф. 2:14-18). Мир з Богом – це справжній тріумф і сила!
До речі, чому Ісус Христос «заплакав» за Єрусалимом? А тому, що Єрусалим не зрозумів, що і Хто йому потрібен для справжнього миру (Лк. 19:41-42). На жаль, так і сьогодні люди не розуміють того, що для їхнього миру потрібна не сила чи зброя, а потрібен Ісус Христос. Суперозброєні держави і найсучасніші армії ХХІ сторіччя так часто не розуміють того, що для миру потрібна не ядерна зброя, а обеззброєння; не війна за мир, а мир з Богом! Ісус здобув для нас мир не особистим озброєнням, а власним обеззброєнням! Ісус здобув мир для людей не чужим, а власним кровопролиттям! Христос не брав участі у жодній війні, але при цьому переміг увесь світ!
Справжнім тріумфом є перші слова, які сказав Ісус відразу після свого воскресіння: «Мир Вам!» (Лк. 24:36). До речі, в ніч, коли народився Ісус Христос, ангели теж співали про мир: «Слава Богу на висоті, і на землі мир» (Лк. 2:14)! Ісус – воістину «Князь Миру!» (Іс. 9:5)! Мир – це не просто відсутність війни. Мир – передусім, правильні стосунки людини з Богом. Ісус Христос – це найголовніша складова миру.
Можливість укласти мир з Богом триває понад 2000 років. Сьогодні теж є час, аби укласти мирову угоду з Богом! «Оце ми – як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:20). Найважливіші мирові угоди укладаються не в кабінетах, не між країнами, арміями чи людьми. Найважливіша мирова угода укладається на колінах, у молитві покаяння, між людиною та Богом, між землею та небом. Покаяння – це і є найбільша мирова угода. Бажаю, аби всі люди негайно уклали найважливішу мирову угоду із Богом. Адже мир з Богом – це і є той єдиний вихід і єдина дорога до миру з усіма, або перемоги над усіма (як у житті Йосафата)!
У найсумніші та найтривожніші часи України лише Бог може дати українцям спокій та мир. У нашій країні існує поділення, протистояння, вбивства тому, що люди забули про «Бога миру» (Євр. 13:20). Втрачений мир та спокій повернеться в Україну тоді, коли українці згадають, «спрямують свої очі» та навернуться до «Бога миру»! Тільки Бог може дати нам мир та здатність примиритись один з одним! Україна повинна зрозуміти те, що мир з «Богом миру» – це запорука будь-якого миру!
Любомир Матвіїв,
пастор Церкви Благодаті м. Київ