Розмова із пастором Сергієм Ковлаком: про воєнне служіння церков Одеси

Одеська біблійна церква розпочала свою працю незадовго до повномасштабного вторгнення рф на територію України. Тоді частина місіонерської команди поїхала із міста. Інші залишилися служити одеситам у їхніх потребах.

 

Серед них місіонер Сергій Ковлак. Минулої неділі, 23 липня, його рукопоклали на пасторське служіння в Одеській біблійній церкві. За кілька днів до цієї події Сергій та команда служителів допомагали людям, які постраждали від масових ракетних атак на місто. А опісля святкового богослужіння продовжив укладати детальний план дій церкви у можливих викликах.

Сергію, якою є ваша церква: що їй цінно, кому вона служить?

Церква невелика. Нас небагато – 15 членів. Маємо хороший контакт із людьми нашого району. За півтора року повномасштабної війни про нас дізналося дуже багато людей. З початку вторгнення ми допомагали продуктовими наборами тим, хто їх потребував. Роздавали безкоштовні обіди.
Орієнтовані були не на кількість, а на якість. Обходили 20-30 людей, але з усіма особисто спілкувалися і розповідали Благу Звістку.

Чи спланували ви алгоритм дій перед масовими обстрілами Одеси 21-23 липня?

Кілька місяців тому в Одесі атакували бізнес-центр. Я тоді був у Києві. Від того, що опинився не на місці, було дуже прикро. Тоді виникла думка, що подібне може повторитися, але церквою ми ніяк до цього не готувалися. Тому коли 21 липня пролунали вибухи і наслідки стали очевидними, ми поїхали в “Епіцентр” і на всі гроші, що були на церковній картці, закупили плівку та інструменти. Але Бог дуже попіклувався. Протягом дня люди, які дізнавалися про нашу працю, надсилали пожертвування. І вийшло так, що сума пожертвувань практично до сотні гривень збіглася із витратами на будматеріали.

Вже у наступні дні ми мали план: більш чітко розуміли, як діяти…

Якими ж були ті дні?

У перший день ми зібралися, щоб іти на місце руйнувань. Я телефонував знайомим пресвітерам та лідерам молоді різних церков Одеси. Ми зібрали, кого могли, і пішли на місця вибухів.

На першій локації Бог зробив так, що ми зустрілися з адміністратором житлового комплексу. Він написав у чат, і багато людей висловили потребу. Ми заходили в квартиру, знімали розбите скло і клеїли плівку, щоб люди могли жити до заміни склопакету.

У той час стався цікавий випадок. За кілька днів до обстрілів Одеси ми провели денний табір для дітей з околиці. Минуло кілька днів, і на місці руйнування зустріли батька однієї дитини. Він одразу нас впізнав, через напис на церковних футболках. Той батько займав якусь керівну посаду, тому одразу нас пропустив туди, куди не пропускали нікого. Так і вийшло, що першими до домівок людей прийшла церква.

На другий і третій день обстрілів нас стало більше. Ми просто їздили на локації, де були руйнування, і шукали людей із потребою.

Ваше рукопокладання відбулося буквально між звуків вибухів і руйнувань в Одесі. Що ви відчували?

Нам із дружиною, Юлею, потрібно було святково вдягнутися. Від цього було незручно. Вночі атака, люди потребують допомогу. А ми стоїмо з квітами в церкві… Згадав початок вторгнення, коли були сумніви – їхати з Одеси чи ні? Тоді я зрозумів, що Бог кличе мене служити в Одесі. Саме через те, що тут іде війна. В такому дусі я й живу останні півтора року.

Після рукопокладання на практиці нічого не змінилося. Продовжуємо працювати для Господа.

Яка ситуація в місті зараз?

Зараз тихо. Але ми живемо в готовності до майбутніх небезпек. Ми вже маємо чіткий план, знаємо, що будемо робити із самого ранку. І живемо, сподіваючись, що це не знадобиться.