«Ви тільки ж нас не залишайте!» – Про людей, які хотіли бути корисними
Ця воєнна історія розпочалася на початку березня і триває досі. Вона про маленьких людей, які хотіли бути корисними ближнім, показуючи силу Великого Бога.
Олександр Бабенко – пастор церкви у селі Босівка на Черкащині. Її складають всього п’ять членів, двоє з яких – Олександр і його дружина. Окрім церкви в Босівці пастор служить ще у трьох селах – Вотилівці, Чаплинці та Шушківці. Загалом він опікується 77 членами сільських церков.
На початку війни Олександр почув проповідь Валерія Антонюка про служіння церкви під час війни “Молимось і діємо”. Вона дуже надихнула служителя.
“Тоді мене почало турбувати питання: чим ми, крихітна сільська громада, можемо послужити? Ми дізналися, що поблизу нашого села є невеликий хутір – Товсті Роги. До повномасштабного вторгнення там проживало 30 осіб, а вже у березні – 80. Тут опинилося багато сімей, вимушених рятуватися від війни.
Коли ми приїхали туди вперше, до нас ставилися із підозрою, навіть трохи боялися. Ми розповіли, що ми християни, і пояснили, чому це робимо. Вони побачили, що ми допомагаємо з любовʼю.
За кілька днів ми приїхали знову. Того разу прийшло більше людей – до 40 осіб із маленькими дітками, навіть немовлятами. Люди розповіли, що вже місяць не їли хліба. Магазину поруч немає”.
Олександр із дружиною Лесею одразу почали шукати хліб. Із братами з інших церков вони організували акцію “Сто хлібин”. Прямо з печі у пекарні вони забрали такий довгоочікуваний хліб і привезли у Товсті Роги. Олександра досі переповнюють емоції, коли він згадує те, що відбулося потім.
“Ми не були готові до такої картини: діти голодними очима дивилися на цей хліб, потім хапали, їли. Мами намагалися їх стримувати, але ми дозволяли їм брати стільки, скільки вони хотіли.
Тоді я закликав людей до молитви. Я не знав, якою буде реакція. Але всі охоче схилили голови, я помолився. Люди з натовпу почали плакати. Тоді я додав: “Це не ми такі хороші, це Господь послав нас до вас”. Коли ми зібралися їхати, люди просили: “Ви тільки ж нас не залишайте!” І от уже десятий місяць поспіль ми разом із ними”.
Дорогою додому сімʼя Бабенків не могла стримувати сліз. Те, що раніше вони бачили у кінофільмах і чули з розповідей людей, тепер стало щемкою і болісною реальністю.
Коли на початку війни багато переселенців приїжджали на Черкащину, у церкві села Червона Слобода був організований невеликий склад із засобами гігієни та продуктами. Пастор Олександр поїхав туди, взяв невелику кількість речей і почав розвозити її людям. У людей була велика потреба, адже всі вони заїжджали у порожні доми з кількома валізами, у кращому разі.
З того часу церква у Босівці підтримує близько 100 осіб. Фізичну допомогу брати і сестри обовʼязково підкріплюють духовною їжею: проповідують Євангеліє, роздають Біблії та християнську літературу.
Олександр із Лесею працюють у школі, духовно підтримують чотири церкви, допомагають сімʼям, які опинились у складних життєвих обставинах, а також тим, хто потребує вартісного лікування.
Зараз вони готують триденний дитячий табір для внутрішньо переміщених дітей.
Молимось і діємо!