Покоління селфі

Щойно відійшовши від дзеркала, струнка постава дівчини перетворилася на згорблену спину, високо підняте підборіддя мимоволі впало на шию, а велично розправлені плечі втомлено округлилися і звузилися. Селфі готове, можна і розслабитися…

У пошуковику – тисячі порад, як зробити вдале селфі. Освітлення, ракурс, косметика, фон, окуляри, посмішка, надуті губи, чудернацькі пози, обробка та фільтри і ще багато всього. І все це для того, щоб сподобатися самому собі і сподобатися тим, хто подивиться на наше фото. І при цьому ми наполегливо відмовляємося розуміти просту істину: селфі – це не ми, і ми – це не наші селфі. Наш ідеальний образ, який ми створили за допомогою селфі, часто має мало спільного з нашим справжнім образом.

Секундна посмішка – замість того, щоб навчитися завжди радіти.

Милі і добрі очі на фотографіях – замість того, щоб по-справжньому бачити чужий біль і співчувати.

Повітряний поцілунок – замість того, щоб вчитися любити і бути присутнім у житті ближніх.

Підпис «Сумую! Люблю!» – замість того, щоб прийти в гості, запросити до себе або хоча б просто зателефонувати.

Селфі стали замінниками життя. Ми переконуємо себе в тому, що на фото все відповідає дійсності. Ми віримо в те, що соціальна мережа – це теж справжнє життя, а не контакт масок за допомогою екрана і клавіатури.

Нам, християнам, простіше ставити лайки і писати про любов, однак зустрічатися одне з одним, прощати, радіти і плакати разом нам видається нестерпним і складним.

Нам легше жити у віртуальному світі. Нам легше ховатися за селфі-масками. Нам легше вірити в контакт слів у соціальній мережі. Нам це легше, ніж жити по-справжньому. Легше, ніж докладати зусиль і працювати над собою, щоб ставати кращими, досконалішими, добрішими і жертовнішими. Легше, ніж відкривати своє серце, миритися, приймати ближніх, покривати їх недоліки любов’ю. А навіщо ускладнювати, якщо досить просто зробити селфі? Однак ми ж знаємо: легкий шлях не завжди найправильніший. Чи варто вибрати неправильний шлях, тому що він легкий? Відповідь, як на мене, очевидна.

Про що ще свідчить селфі? Святе Письмо, говорячи про останній час, повідомляє: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні…» (2 Тим. 3:1,2).

Суть селфі є не що інше, як самозамилування. Надмірна самозакоханість – епідемія наших днів. Сучасне селфі є не що інше, як продовження вже відомого нарцисизму. «Нарциси» – самозакохані, егоїстичні, пихаті, абсолютно байдужі до чужих проблем люди. У центрі свого світу «нарциси» ставлять своє «я». Звідси і нескінченне самофотографування, тиражування свого фото з однією лише метою – самоствердитися.

Християнство, відповідаючи на виклик егоцентризму, стверджує: егоїст не може бути щасливий. Щасливим стає людина тоді, коли віддає. «…Треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35). Отже, щоб бути блаженними, потрібно віддавати – так учить Ісус Христос. І Його вчення має певну мету – допомогти нам стати щасливими. Насіння егоцентризму в нашому житті посіяв диявол, і плід цього насіння – розчарування, самотність, нещастя.

Історія Ісуса, Який обрав посудину для обмивання ніг і хрест, свідчить:

Віддаючи своє життя іншим, ми знову знаходимо його. Служачи ближньому, ми пізнаємо, що таке справжнє задоволення у виконанні свого призначення.

«Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт.16:24).

Християнство і селфі-культура – це зіткнення двох царств. Царство досконалого Бога і царство марнославства і диявола. Два царства борються за наше серце. «Ти гідний, щоби тобі поклонялися, щоб тобою захоплювалися, щоб тобі лайкали!» – каже цар егоїзму. «Іди за мною. Неси хрест. Люби ближніх. Служи в покорі» – закликає Цар істинного блаженства. Підемо за голосом Пастиря, Який віддав за нас Своє життя! Ідімо за Тим, у Кому знайдемо справжнє щастя.

Здавалося б, можна на цьому й закінчити, але в такому випадку залишаються відкритими питання: що ж робити з можливістю спілкування і листування в соціальних мережах? Невже не можна сфотографувати себе на фото профілю? Чи слід нам обрати життя затворників, які не знають, що таке Facebook, Twitter, Instagram? Не думаю, що це вирішить проблему селфі-покоління.

Дозвольте запропонувати вам універсальний духовний принцип, якого використовував апостол Павло, що сказав: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все. Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього» (1 Кор. 10:23,24) Все дозволено! Головне – чи корисно це? Яку користь і кому приносить те, що ми робимо? Це головне запитання.

Християнин не дозволить собі брати участь у безплідних ділах. Мета послідовника Ісуса – досягти свого ближнього. Принести світло Євангелія, виявити на ділі любов, підтримати, наставити, втішити. Ми покликані до творення. І тому кожен запис, кожна фотографія, кожна наша дія має призначення і мету – прославити Бога, у Якого ми віримо. Ми покликані на волю, щоб, як вільні діти Великого Отця, явити цьому світові Його красу, мудрість, розраду, доброту, любов.

Жити замість того, щоб зображати життя – це перемога. Служити ближньому замість того, щоб годувати свій егоїзм мріями про популярність – це перемога. Саме таких перемог у кожному дні я бажаю вам, дорогі читачі!

Автор Єлисей Пронін