ПЕРЕДУМОВИ ДУХОВНОГО ПРОБУДЖЕННЯ
Понад тисячу років тому звістка про Христа досягла людей, що населяли Київську Русь. Здавалося б, після тисячі років кожен слов’янин мав би почути заклик Євангелія і стати справжнім, не номінальним послідовником Христа. На жаль, понівечена війнами, голодоморами, геноцидами, зрадами і політиканством історія свідчить про протилежне. Із збільшенням офіційного християнського «стажу» наші обтяжені релігійністю і практичним безвір’ям народи все далі і далі відходять від Христа і від здорового апостольського вчення, свідомо вибираючи «вчителів, щоб вони їхні вуха влещували» (2Тим. 4:3).
Україна досить релігійна, вона – гіпервіруюча. В Україні діє близько 55 конфесій, понад 35 тис. релігійних громад, більш ніж 31 тис. священнослужителів і понад 13 тис. недільних шкіл. Проте статистика практичного боговідступництва жахлива: рівень злочинності в Україні за рік зріс майже втричі; 62% усіх злочинів скоюються підлітками до 17 років; досі не розкриті два мільйони злочинів; від алкоголізму в Україні щороку помирає близько 40 тис. чоловік.
Сучасний стан світової місії і християнства в цілому приблизно такий же, як в Україні. Десь кращий, десь гірший. Думаю, не буде спотворенням дійсності, якщо скажу, що сучасний стан місії і церкви відображено в посланнях до семи церков книги Об’явлення. Це зміщення пріоритетів – примітивна підміна «першої любові» нескінченним релігійним слововиливом. Це свідома доктринальна розпливчастість – своєрідне ніколаїтство. Це благовісницька пасивність – проста лінь, завуальована під експертну інформованість. Це моральна всетерпимість – ординарна вседозволеність. Це духовна апатія і самовдоволення – звичайне епікурейство. Це непомірне захоплення комфортом і створенням усіляких структур – банальне патологічне марнотратство.
У розмові зі служителями помісних церков України простежується непідробний смуток і туга за духовним пробудженням народу, хоча б масштабів кінця минулого сторіччя. Пробудження… Одне це слово повертає наші думки до тих мужів віри, які завдяки Божому сприянню пробуджували словом Євангелія цілі народи і континенти. Я переконаний, що церква в Україні володіє всіма необхідними ресурсами для того, щоб донести слово Євангелія до кожного із 45 млн 290 тис. жителів України.
Яким чином можна ініціювати духовне пробудження і чи можна? Можна! Тисячу разів – можна!
Ми розуміємо, що Дух Святий «дихає, де хоче» і що штучним шляхом неможливо генерувати духовне пробудження. Духовне пробудження від початку до кінця – суверенна справа Святого Духа.
Дослідження останніх років показують, що швидкозростаючим помісним церквам притаманні такі показники: вони безбоязно проповідують Христа; церквою керує сильний, богобоязливий пастор; професійний штат; керівництво церков працює гармонійно; розвинена культура волонтерської активності; приділяється особлива увага молодим сім’ям; робиться особливий акцент на досягнення дітей та молоді; потреби випереджають можливості; у керівництва церкви – ясне бачення мети і всі відділи служіння підпорядковані єдиному баченню та єдиній меті. Також швидкозростаючі церкви свідомо виходять на зв’язок з людьми, що оточують поза церквою. Парафіяни швидкозростаючої церкви довіряють керівництву. Склад такої церкви різновіковий, а її члени дуже активні в благовісті.
Біблійну модель духовного пробудження Господь змалював нам у перших семи розділах книги Об’явлення: обітниця духовного пробудження (1); необхідні передумови духовного пробудження (2,3); велич Господа, «Начальника й Виконавця віри нашої» – генезису будь-якого духовного пробудження (4); Агнець Божий, «Який спричинився для вічного спасіння», носій будь-якого духовного пробудження (5,6). І сьомий розділ констатує факт духовного пробудження.
Дозвольте коротко торкнутися деяких необхідних передумов духовного пробудження.
- «…Пам’ятай, звідки ти впав…» (Об. 2:5). В оригіналі ця думка висловлена дещо ясніше: «Згадай висоту, з якої ти впав». Поняття «висоти» в Біблії займає особливе місце. Висота – місце перебування Бога (Пс. 112:5). Висота – свята (Пс. 101:20). За цією святою висотою нидіє людська душа, розуміючи, що сама по собі ніколи не досягне її (Пс. 60:3). Бог зводить людей на цю висоту (Пс. 17:17). Для того щоб звести грішну людину на висоту, Бог повинен був зійти у Христі в гріхом спаплюжений світ, померти за гріхи світу, воскреснути і вознестися. Тільки повернувшись на висоту, Він зміг підкоряти полон диявола і визволити полонену людину (Пс. 67:19). Своїм перебуванням на висоті ми зобов’язані цілком і повністю жертві Христовій. Висота у згаданому контексті – це повнота життя у Христі.
Господь зводить Своїх викуплених дітей на цю вершину, але християни часом спускаються, скочуються, спадають з цієї висоти.
Христос не тільки вказує Церкві на духовні дефекти, а й підказує, яким чином їх виправити: «Згадай висоту, з якої ти впав». Згадати – зібрати по шматочках, крупинках реальну картинку, повернутися думкою до того, що насправді було.
Згадай висоту моменту свого спасіння, коли Господь перевів тебе із царства темряви у дивне своє світло. Апостол Павло постійно пам’ятав про своє навернення до Спасителя. Практично в кожній проповіді він свідчив про своє чудове навернення (1Тим. 1:13-14). Деякі християни не можуть пригадати день свого відкуплення. Можливо, їм просто нічого згадати. Якщо ти не пам’ятаєш, перевір свій статус у Христі. Краще переконатися ще раз, ніж шкодувати вічно.
Згадай обіцянки, дані Господу. Згадай свою першу любов до Спасителя.
- «Будь вірний…» (Об. 2:10) – друга передумова духовного пробудження. В оригіналі ця думка звучить так: «Будь вірний у зростанні у вірі». З кожним кроком слідування за Христом наша віра міцнішає. Іншими словами, ми все більше і більше довіряємо Христу. Апостол Павло говорить про процес духовного зростання – «з віри в віру» (Рим. 1:16-17).
Будь вірний Господу Ісусу Христу. Будь вірний Слову Божому. Будь вірний єдиному шляху спасіння. Христос сказав: «Я дорога…» Будь вірний служінню, до якого Господь покликав тебе. Вірність дається нелегко. Тому й сказано: «Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя» (Об. 2:10).
- «…Покайся» (Об. 2:16). Цей заклик звернено до церкви. Це наказ-повеління звернено до кожного окремого члена церкви. Біблія каже про «покаяння в життя» (Дії 11:18) і «каяття на спасіння» (2 Кор. 7:10). Інакше кажучи, щире покаяння незмінно приведе до спасіння. Удаване – до загибелі. Покаяння на життя і покаяння на спасіння супроводжується довічним каяттям у гріхах. Так, ми народжені згори, але Адамова природа постійно нагадує про себе. У Біблії – безліч драматичних прикладів покаяння релігійних людей: Манасія (2Хр. 33:12), жителі Ніневії (Ів. 3:5), Петро (Мт. 26:75) та інші. Перш ніж закликати до покаяння світ, покаятися повинна Церква.
- «…Що ви маєте, тримайте, аж поки прийду» (Об. 2:25).
Зверніть увагу, що дана умова звернена не до окремої особи, а до всіх. Одній особі вона не під силу. Плин часу, обставин, впливів світу, тягар служіння занадто сильні. Тому Христос і сказав : «…Що ви маєте, тримайте, аж поки прийду».
Невідступність, сталість, стійкість – ось що потрібно сучасній церкві. Нам слід провести належну інвентаризацію того, що у нас уже є: спасіння, єдність і спілкування з Христом, спілкування один з одним. Найбільше диявол боїться єдності християн. Тому він з усіма пекельними легіонами намагається зруйнувати єдність. Багато чого йому вже вдалося. Христос благав Отця, «щоб усі були одно». Коли ми перестаємо боротися з дияволом і плоттю, ми починаємо боротися з одновірцями. Пам’ятаймо: «…Тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю» (Еф. 2:13).
- «Будь чуйний…» (Об. 3:2). В оригіналі цей заклик звучить так: «Прокинься і пильнуй».
Ісус будить нас, аби ми змогли побачити Його славу. Без належного бачення Його слави ми не можемо очікувати на духовне пробудження. Ісус будить нас, аби ми змогли побачити небезпеку, що наближається. Друга світова війна почалася, коли люди спали. Ворог нападає, коли ми спимо. Ісус будить нас для того, щоб ми приступили до праці. Сон корисний, сон необхідний. Надмірна сонливість веде до лінощів. Чому деякі встигають так багато зробити за своє життя, а інші так мало? Може тому, що вони цінують часом, розуміючи, що дні лукаві. Ісус будить нас, щоб ми змогли побачити, що Господь робить у світі.
- «Ось Я перед тобою дверей не зачинив, і їх зачинити не може ніхто… Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам» (Об. 3:8,13).
Господь закликає нас почути те, що Він говорить церквам. Духовне пробудження можливе тільки в тому випадку, якщо Церква почує те, що говорить Христос. Господь відкриває серця людей для прийняття Слова. Господь відкриває нові можливості, відкриває двері для благовістя перед кожним християнином, помісною церквою, кожним служителем, кожною християнською організацією. Як ми скористаємося цими можливостями, залежить від нас.
- «Ось Я стою під дверима та стукаю…» (Об. 3:20).
«Отець Мій працює аж досі, працюю і Я» (Ів. 5:17). У грецькому оригіналі – «Отець Мій донині трудиться/працює, і Я працюю» (ergazomai). Господь жадає духовного пробудження в церкві й у світі, не бажаючи, «щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття…» (2 Петр. 3:9). Він намагається повідомити Свої наміри і бажання церкві. Тому Христос стоїть біля дверей і стукає.
Ось вони – передумови духовного пробудження! «…Кожного новомісяччя в часі його, і щосуботи за часу її кожне тіло приходитиме, щоб вклонятися перед обличчям Моїм, говорить Господь» (Іс. 66:23).
Світ чекає, коли, нарешті, настане перелом в історії. А він може наступити сьогодні. За Господом діло не стане. Тепер наша черга. Дай Боже нам сміливості, смирення і сил.
Віктор Гамм, благовісник