На Волині відбулася жіноча конференція «Живіть гідно покликання» 

У рамках Всеукраїнського дня молитви сестер у Луцьку відбулася обласна жіноча конференція. 7 березня понад 350 жінок з різних куточків Волині зібралися задля молитви та спільності.

Кожного року у перший тиждень березня могутній потік молитов підіймається у небо, адже практично кожна церква нашого братства проводить подібні заходи. Керівництво комітету жіночого служіння ВСЦ ЄХБ запропонувало у 2020 році зосередити особливу увагу на темі, яка супроводжуватиме жіноче служіння протягом наступних п’яти років – «Живіть гідно Господа!»

Перша підтема: «Живіть гідно покликання» (Еф. 4:1). Як часто ми замислюємося й аналізуємо себе, щоб зрозуміти своє покликання? Що я знаю про нього? Ким і до чого я покликана?..  Якщо я маю відповіді на ці запитання, то моє життя і служіння буде гідне мого покликання. А точніше гідне мого Господа Ісуса Христа, Який помер і воскрес, щоб ми жили вічно.

Проводили захід у Луцьку сестри оновленої команди обласного комітету жіночого служіння. Активні та творчі, вони наповнили конференцію віршами, піснями, молитвами, роздумами над Словом.

Як зауважив пастор Віталій Бойчук, хоча початок березня сповнений заходів присвячених певній даті, ця конференція не присвячена жінкам. Спільність, яку подарував Бог, присвячена молитві.

– Молитва – це велике благословення, яке об’єднує людей різних поколінь, відкриває небо, зближує з Богом, сказав він.

Як приклад життя згідно покликання, пастор згадав біблійну героїню з книги Дії святих апостолів – Тавіту. Він спонукав до роздумів:

– Люди по різному входять в історію і залишають певну пам’ять про себе. Ця жінка варта уваги, бо залишила добрий слід. Це була людина, яка жила згідно свого покликання. Сьогодні Бог робить усе можливе, щоб люди чули Євангелію, молилися, приходили до Нього та були переможцями у цьому житті. Що готові зробити ми, щоб бути учасниками Божих діл тут на землі?

Що таке покликання? До чого я покликана? Як жити згідно покликання? У роздумах над цими питаннями присутніх провела сестра Неля Панасюк:

– Усе життя буде присвячене тому, до чого ми відчуваємо покликання. Це стосується як нашої професійної діяльності, так і наших стосунків з Богом. Запит на людей різних професій здійснює суспільство, а заклик бути християнином звучить від Бога. Тому наше покликання починається з примирення з Богом, адже суть кожного християнина – відображати Його славу.

Загальне покликання – бути дитиною Божою, а є індивідуальне покликання кожного християнина до служіння. Між тим, коли Бог дає людині покликання і його реалізацією має відбутися період духовного формування, час зміни характеру. Виконуючи своє покликання ми можемо принести Євангелію у всі сфери свого життя.

Сестра Неля відмітила основні етапи на шляху до поклику: бажання, вміння, відкриті двері. Вона закликала виконувати своє покликання в покорі, в лагідності, в мирі, в довготерпінні.

– Слово Боже каже, що ми покликані бути подібними до образу Сина Божого, покликані до добрих діл, покликані до спасіння, покликані бути свідками Христа. Навіть сьогодні, якщо ми ще не зрозуміли свого особистого покликання в служінні, ми можемо звершувати Боже – йти і проповідувати Його Слово.

До сестер звернулася й Діна Скопюк, керівник Волинського обласного комітету жіночого служіння:

– Чи легко жити згідно покликання? Покладаючись на власні сили це складно. Але, коли довіряєш Богу і залишаєшся вірним Йому, можливо. Вірність в покликанні цінна не лише для Бога, але й в очах людей. Це яскраво видно на прикладі життя пророчиці Девори з книги Суддів. Живши серед народу, який чинив зло перед Господнім лицем, вона лишалася вірною своєму покликанню. Бог бачив цю вірність і саме через цю жінку промовляв до Свого народу. Девора була смілива, надихала, підбадьорювала. Ізраїльський народ теж бачив, що вона залишалася вірною, тому настановили її суддею. Вона служила Своєму Богу і суспільству, в якому жила. Подумайте кожна, як ви може сьогодні бути корисною Богу і людям, які вас оточують, – підсумувала Діна.

Впродовж зустрічі кілька сестер ділилися своїми історіями. Різні за віком, статусом, місцем проживання тощо, усі вони свідчили про надзвичайні чуда Божі та про Божу дію в їхньому житті.

І, звісно, було багато молитви. В більших групах, потім по четверо, тоді по двоє сестри приносили на руках молитви благання за нашу державу, за мир та спокій, за владу, за наші сім’ї, молодь, дітей, за баптистське братство, за вірність у служінні, за проповідь Євангелії.

Цей день дійсно став днем хвали та молитов. І хоча він не був присвячений жінці, кожна сестра відчула себе цінною і важливою в місії Бога та ще раз переоцінила відповідальність у своєму покликанні.