На Рівненщині відійшов у вічність пастор Микола Чайка
26 жовтня на 65-му році життя відійшов у вічність Микола Георгійович Чайка, пастор церкви ЄХБ у селі Посників Рівненської області.
Всеукраїнський союз церков ЄХБ висловлює щирі співчуття дружині Галині Михайлівні, синам, донькам та онукам, помісній церкві та служителям.
Микола Георгійович був пастором у Посникові з 1990 року. 1998 року він став членом обласної пресвітерської ради, а 2014-го – першим заступником голови об’єднання та опікувався церквами області.
Він був таким пастором, який може знайти підхід до кожного. Плакав з тими, хто плаче, і радів з тими, хто радіє. Він був вимогливим і водночас дуже добрим та справедливим. Найперше він був дуже працьовитим і ставив високі вимоги до себе. А також і до співслужителів – дияконів, регентів, хористів, щоб завжди все робилося належним чином.
Запам’ятали його змістовні проповіді та дикторські здібності, до того ж він ніколи не потребував мікрофон, аби підсилити голос на багатолюдних зібраннях. Церква любила свого пастора, дослухаючись до його настанов і порад, і завжди підтримувала його молитвами.
Засвідчуємо велику пошану до Божого служителя, який ревнував про Боже діло і не знемагав, звершуючи довірену йому працю.
Нехай усі, хто зараз знаходиться у великому горі, смутку і скорботі, будуть потішені й заспокоєні Господом: «Блаженні мертві, які вмирають у Господі – вони відпочинуть від трудів своїх…» (Об. 14:13).
Життєвий шлях служителя
Микола Георгійович Чайка народився 26 січня 1958 р. у с. Привітне у давній родині євангельських християн. Його дідусі та бабусі були першими віруючими посниківської громади. Мама Сарра і батько Георгій були служителями церкви.
До шести років Микола не відвідував богослужінь разом із батьками, бо треба було далеко йти пішки. Лише коли зміг сам триматися на велосипеді, десь у 6 років, батько вперше взяв його із собою на зібрання. До цього хлопчику давали біблійне виховання вдома, він спостерігав постійність і відданість батьків церкві, якої ще не знав.
Коли закінчував шкільне навчання, вчителька написала йому характеристику, де вказала, що «під впливом батьків відвідує секту євангельських християн-баптистів». Відтак перспективи для подальшого навчання були перекреслені.
Хлопець працював у колгоспі шофером, возив молоко. Якось пізно вночі, повертаючись із сусіднього села, зупинив на дорозі машину, щоб побути у спокої наодинці зі своїми думками. Саме тоді й відбулася його молитва покаяння. «Я молився і раніше, але то була особлива молитва, коли я визнавав себе грішником. Не знаю, звідки бралися сльози. Після цього стало дуже радісно і легко».
Микола навернувся до Бога 1976 р., а 1978-го його призвали на службу. Повернувшись з армії, він 1980 р. прийняв хрещення.
Миколі часто доводилося виголошувати проповіді. Отримати духовну освіту у той час могли лише окремі служителі, оскільки в Радянському Союзі існував лише один протестантський духовний заклад – заочні біблійні курси (ЗБК) у Москві. Микола задовольняв свої пізнавальні потреби за допомогою літератури, яку привозив його брат Володимир із ЗБК. Окрім того, міг читати духовні статті у журналі «Братский вестник». Батько Георгій, який служив у церкві скарбником, отримував один із трьох примірників журналу, які передплачувала церква.
Також Микола Георгійович переймав досвід старших служителів Оксентія Збируна, Семена Великого, Павла Кривальчука, Якова Жовнера.
1990 р. Миколу Георгійовича, який до цього проходив випробувальний термін на дияконське служіння, рукопоклали на пресвітера. Відтоді від звершував служіння поруч із пастором Яковом Жовнером, доки той 1994 р. не передав усю відповідальність Миколі. 1998 року він став членом обласної пресвітерської ради, а 2014 р. – першим заступником голови об’єднання.
1982 р. Микола Георгійович Чайка одружився з Галиною Михайлівною Поліщук. Подружжя виховало четверо доньок і двох синів. Після одруження Миколи його рідний брат Володимир всіляко заохочував його переселитися в місто, адже там було більше можливостей для сім’ї, роботи і служіння. Однак попередній пастор церкви у Посникові взяв обіцянку з Миколи Георгійовича, що той буде служителем у селі і житиме поблизу. Так і сталося – сьогодні родина Чайків мешкає у с. Привітне, укорінюючи Євангеліє у ближніх селах.