Друга неділя березня – День відвідин вдови. На що звернути увагу?

«Наші вдови отримують регулярну допомогу і не занедбані у піклуванні церкви», – скажете ви, коли мова йтиме про біблійне шанування вдів. Без сумніву, це так. Однак на що сьогодні варто звернути увагу, якщо мінімум, так би мовити, виконано? Ви, напевне, здогадалися, що ми говоритимемо про дещо інше, ніж занести вдові пакунок з продуктами чи полагодити їй щось у домі.

 

Помісні церкви мають різні можливості у реалізації допомоги вдовам, матерям-одиначкам, сиротам, біженцям та іншим нужденним, що мешкають поруч із нами. А втім є маленькі громади, де немає фізичних можливостей задовольняти матеріальні потреби малозабезпечених, зокрема вдів. Тому церква і кожен окремий член Тіла Христового здійснює діла милосердя за своєю спроможністю.

 

Однак у сучасному суспільстві губиться християнська єдність та побудова близьких взаємин, вміння співчувати, бути у спільності з тими, на кого мало хто звертає увагу. Час, відведений для ближнього, котрий має у цьому потребу, без сумніву, є приємною жертвою для Господа. Христос про це неодноразово казав учням. І перев’язати рани хворому не завжди має буквальний сенс.

 

«Побожність же, чиста й непорочна перед Богом і Отцем, виявляється в піклуванні про вдів та сиріт, які знаходяться в скруті, та у збереженні себе самого у чистоті від лихого світу» (Якова 1:27)

 

Враховуючи час карантинних обмежень, де люди стали менше збиратися разом, ініціювати різноманітні спільні служіння, зустрічі, дозвілля, багато хто опинився сам на сам зі своїми запитаннями і переживаннями. Серед них і вдови, які по-особливому потребують опіки, моральної та духовної підтримки.

 

14 березня у День відвідин вдови заохочуємо церкви до практичних дій:

• Запропонувати церкві практичні кроки не лише особистого милосердя, а й спілкування і теплих взаємин з тими, хто часто не потрапляє у поле нашого зору. Зокрема зосередити увагу на турботі про вдів, і не лише про тих, котрі належать до церковної сім’ї, а й про тих, котрі проживають у нашій місцевості.
• Звершити спеціальну молитву про вдів та їхніх опікунів, рідних; помолитися про служіння вдів, їхню роль у наставництві молодшого покоління.
• Відвідати вдів, підготувати маленькі приємності, вислухати їх, підбадьорити і підтримати у їхніх потребах.
• За необхідності, надати таким людям фізичну чи матеріальну допомогу.

Коли церква це робить охоче і з радістю, вона демонструє Боже співчуття до «струджених і обтяжених» і виконує Його волю у світі.

 

Іншим є питання особливого статусу вдови, змальованого у 1Тимофія 5:3-16, що спонукує вдів-християнок бути такими, біля яких навчаються молоді жінки. Відтак необхідно приділяти увагу в церкві наставництву сестер, наголошувати на біблійному погляді про їхню роль і покликання.

 

Валерій Антонюк, пастор церкви «Храм миру» м. Київ, голова ВСЦ ЄХБ