Драма сімейних вимог
У темі невдоволення, претензій і нарікання не уникнути сімейних вузлів. Аби знайти вихід із непростих подружніх лабіринтів, ми поставили кілька практичних запитань пастору Ірпінської біблійної церкви, керівнику комітету сімейного служіння ВСЦ ЄХБ Станіславу Грунтковському.
Найчастіші претензії, які висувають християнські подружні пари один одному
Претензії дружини
- Чоловік лінивий, не хоче працювати, не забезпечує сім’ї. Гребує відповідальністю виявляти фінансову турботу про сім’ю.
- Чоловік зраджує або фліртує з іншою (тобто емоційно зраджує), переглядає порнографічний матеріал.
- Чоловік не виявляє лідерства у вихованні дітей, духовному житті сім’ї. Пасивний. Прийшовши з роботи, тілом присутній удома, а душею – у телевізорі, соціальних мережах, фільмах, інтернет-іграх.
- Чоловік має проблеми з алкоголем і наркотиками (мова йде про чоловіка-християнина, який у минулому мав залежність від цього і в якийсь момент «упав», зумовивши серйозну сімейну трагедію).
Претензії чоловіка
- Ухиляння від чоловіка. Нечутливість дружини до інтимних потреб чоловіка.
- Неповага або ж зневага чоловіка, яка найчастіше виявляється в сварливості дружини, в її крикливому тоні розмови. Ігнорування рішень та думки чоловіка, що зумовлено впливом на дружину її батьків.
- Дружина не є помічницею. Жінка не підтримує чоловіка в покликанні, не розділяє його інтересів, не цікавиться, як просуваються його справи на роботі, у служінні.
- Недогляд за зовнішністю: жінка не стежить за собою, дозволяє собі ходити вдома абиякою.
Як зарадити розчаруванню, коли очікування у шлюбі не виправдалися, сподівання не здійснилися, зазнали краху?
Бог задумав шлюб не для того, щоб зробити нас щасливими, а для того, щоб зробити нас кращими. Найбільш поширений гріх ідолопоклонства в подружньому житті – це своє щастя, свою самооцінку, своє почуття миру робити залежними від другої половинки, а не від Бога. А чи правильно своє щастя робити залежним від когось недосконалого, від природи егоїстичного, з купою вад та недоліків? Якщо ж ви одружитеся, так би мовити, правильно, це може зробити вас щасливішими, а не щасливими. Це можна розглядати лише як додаток до того, що ви на момент одруження повинні вже мати.
Кожен повинен зрозуміти, що він не має влади змінювати свою дружину чи чоловіка, а покликаний до того, щоб освячуватися, особисто преображатися в образ Христа – виховувати та плекати в собі риси, які демонстрував Ісус. Тому зміни, за які я точно особисто відповідатиму перед Богом, – це зміни самого себе.
Замість того щоб вимагати від іншого, аби той виконував мої очікування, краще самому виконати очікування своєї половинки. Поставте запитання: наскільки я відповідаю очікуванням своєї половинки, наскільки справляюсь із колом своєї відповідальності?
Дуже важливо, щоб ми навчилися говорити про свої очікування. Іноді чоловік просто не здогадується про те, чого хоче дружина. Ми маємо право відкривати наші бажання один одному. Важливо вчитися говорити про це лагідно, щиро, без взаємних вимагань.
Коли один не виконує своїх прямих обов’язків, то чи звільняє це від подружньої обітниці другу половинку?
У третьому розділі Першого послання апостола Петра є чудова настанова жінкам, чоловіки яких не коряться Слову (причому ці чоловіки можуть бути як невіруючими, так і віруючими). Вони мають турбуватися про дітей, однак не турбуються, мають фінансово забезпечувати, але ж лінуються працювати, мають бути люблячим і ніжним, а поводяться грубо. Що робити в такій ситуації? Апостол Петро каже, що дружини своїм правильним поводженням, без слів, можуть привести чоловіків до покори Богові. Тому, коли я щось раджу дружинам, то неодмінно кажу: не проповідуйте йому, не вичитуйте, почніть про його чесноти говорити людям, а про його недоліки – Богові.
Господь каже, що жінка насправді спроможна впливати, але цей вплив відбувається не тоді, коли вона повчає, а коли правильно ведете себе перед Богом. Ви скажете: «Чоловік може зловживати цим – йому подобається правильна жінка». Тут ми підходимо до найголовнішого питання: заради кого або з якої причини дружина має поважати чоловіка, який не заслуговує на повагу? Чому це жінка має дбати про чоловіка, який зараз не дбає про сім’ю? На якій підставі? Відповідь одна: ради Бога. Тільки та жінка, яка насправді розуміє, що її правильне поводження в сім’ї – це передусім її любов до Бога, довіра Йому, дбає про чоловіка в ім’я Христа, задля Божої слави. Не ради чоловіка, а тому що Христос попросив у неї про це. Христос дав їй заповідь. Ось чому питання віри, особистих стосунків із Богом має таку визначальну роль у сім’ї.
Будь-яка дружина зіштовхнеться з моментом, періодом життя, коли її чоловік не заслуговуватиме поваги. Будь-який чоловік зіштовхнеться з моментом, коли дружина не заслуговуватиме любові. І що, переставати її любити? Переставати поважати? Переставати турбуватися про сім’ю? Ні! Продовжуйте робити те, що правильно в очах Бога. Бо саме в цей момент, коли ми зустрічаємо перші кризи, виявляється те, що всередині: чи ми дійсно живемо ради Христа, чи все одно хочемо залишатися егоїстами, щоб усе крутилося навколо нас і все догоджало нам.
Криза – це гостра у чомусь нестача. Дружина має гостру потребу у ніжності, спілкуванні, відданості і чесності чоловіка, оскільки він багато часу проводить з колегами, друзями, зі своїм хобі – рибалко ю, футболом чи інтернетом. Тепер постає питання перед жінкою, чи буде вона його й надалі шанувати, чи робитиме те, що повинна робити? Тільки та жінка, для якої Бог – понад усе, зможе правильно повестися в цій ситуації, бо вона це робить ради Господа.
Так само чоловік робить це ради Христа. Ісус сказав любити дружину, як Він полюбив Церкву. А хіба Церква завжди заслуговує на Його любов? Якщо чесно, вона ніколи її не заслуговувала. Його Наречена залишається лінивою, з вадами, часто плотською, а Він все одно її любить. Коротко кажучи, у вирішенні напружених подружніх стосунків на перший план виходить питання вірності Христу, що і дає людям силу не розлучатися, а боротися до кінця.
Часто сім᾽ї зіштовхуються з проблемою, мовляв, я тебе більше не люблю, розлюбив (розлюбила), коли виникає почуття безповоротної відрази і неприйняття. Що в такому випадку радять служителі?
Річ у тім, що спочатку закохані відчувають зачарованість у стосунках, а потім розчарування, яке приходить відразу ж із побутом, обов’язками. Молодята починають нарікати: «А він того не робить, що мав би робити і т.д», «А вона не вміє готувати»… Це справедливо, та й очікувано. Що ж роблять люди у фазі розчарування? Вони починають думати: «Я помилився/ помилилася. Це не та людина». І починаються пошуки більш підходящого варіанту. Якщо ж люди йдуть на це, то здогадайтеся, з чого знову розпочнеться? Так, із зачарованості, а потім знову прийде розчарування.
Третім етапом у фазі стосунків, де попереду йде закоханість, а потім розчарування, – має йти навчання. Криза – це переломний момент, коли люди стикаються з викликом і розуміють, що в них є багато питань без відповідей. Ось чому пара має вчитися мистецтва подружнього життя. Вчитися не як виживати у подружньому житі, а як жити повноцінним життям згідно з Божим задумом.
Головна причина розлучень – будування не за відповідним проектом і з неякісного матеріалу, тобто нас самих. Що робить нас неякісним матеріалом? Егоїзм. Ми повинні змінюватися, вивчати Божий проект для шлюбу, який стосується ролей чоловіка і дружини, обов’язків, будування інтимного життя, спілкування, виховання дітей, стосунків з батьками, спільного служіння. Коли люди вивчають цей божественний проект, вони підпорядковують себе, свій дім задуму Божому. Проблема в тому, що люди не знають слів Христа про сім’ю. А вони конкретні, дуже ясні, чіткі, не містять загальних фраз. Або якщо знають, то не виконують. Якщо ж люди виконують Божий задум щодо сім᾽ї, настає інша фаза – свято, коли люди насолоджуються подружнім життям, смакують красу Божого дизайну.
Я знаю пари, які розлучилися, бо розлюбили одне одного. Про що це свідчить? Про те, що люди не знають, що таке любов. Вони не знають божественної формули любові, любов сприймають як почуття, емоції, ейфорію. «Мені добре з ним, от я й люблю його». Насправді ж у цей момент я закоханий саме в це почуття, бо воно, як емоційний наркотик, дає мені можливість переживати щось надзвичайне. І коли під впливом якихось обставин це почуття зникає, я приймаю рішення: все, я з цією людиною не житиму.
Біблія ж розповідає нам про любов багатогранну. Ви тільки уявіть: Христос любить нас і жодного разу не дав нам приводу засумніватися в Його любові! Чи завжди Його любов була сповнена такої ейфорії до нас? Згадайте Гефсиманію. Там Христос був сповнений ейфорії, щастя, блаженного відчуття, любові до Церкви? Чи в передчутті смерті Він навіть просив, аби ця чаша минула Його? Або уявіть таку картину: Христові вбивають цвяхи в руки, а Він з радістю вигукує: «Давайте ще один, ще кілька цвяшків». Ні, ми такого не можемо уявити, бо такого не було! Він відчував страшенний біль. Увесь Його емоційний, фізичний стан не був демонстрацією того, що Він любить нас. Але Він нас любив незламно.
Тому, коли люди кажуть: «Я розлюбив», слід розуміти, що в них минула ейфорія, що той початковий капітал, під назвою почуття любові, вони промарнували.
Як на мене, головна причина цього ось у чому. Для багатьох людей Бог є лише альтернативним Джерелом любові. Не основним. От коли вже вичерпується все, – людина починає його шукати. Про що це свідчить? Що людина була відділена від головного Джерела любові, адже Бог є любов. З якоїсь причини вона втратила зв’язок із Ним або ж, чесно кажучи, не була до нього прив’язана, а лише скористалася стартовим капіталом – почуттям любові. А любов – це ж і дружня любов «філіо», це й романтична любов «ерос», це також і жертовна любов «агапе». Коли людина не відчуває ейфорії, не відчуває емоційного потягу до своєї половинки, в неї все одно має залишатися почуття відданості. Бо шлюб свідчить про завітні стосунки. Безумовна посвята любити один одного не є егоїстичною любов’ю.
А що робити, коли людина не відчуває емоційного напливу? Уявіть, коли мама хвора і їй вночі доводиться вставати до дитини. Вона це робить із радістю, ейфорією, вигукуючи: «О так, я мріяла прокинуться о 4-й ночі! Я чекала, коли малюк закричить, щоб змінити йому підгузок. Я насолоджуюся цими митями!»? Та ні. Мама встає. Її все нутро каже: «О ні, тільки не це». Але вона встає. Чому? Бо мати любить свою дитину. В цю хвилину жінка не відчуває нічого приємного, бо любов – це не завжди почуття, а й посвята і вольове рішення.
Виявляється, що почуття – як погода. Вони можуть змінюватися. Зранку світить сонечко, а вже під вечір іде дощ, і стає холодно. Є щось, що ми робимо щодня і що правильно незалежно від погоди. Ось що означає «агапе» – жертовна любов, яка ні від чого не залежить. Тому людям, котрі начебто втратили любов, потрібно зробити радикальну зміну – Бог має стати не альтернативним, а головним їхнім Джерелом любові.
Я не хочу бути на місці чоловіка, дружина якого розлюбила… Вважаю, що чоловік, дізнавшись про найменший натяк на подібне, має запитати у себе: «Що я можу зробити, щоб її серце знову запалало? Як я можу роздмухати це полум’я, цей вогник любові в серці моєї дружини, який майже згас?»
Як Бог спонукає людей відповісти Йому взаємністю? Він дозволяє грішникові звестися на ноги і… знову йти грішити. Сонечко світить, соловейки співають, а він грішить, якийсь час насолоджуючись гріхом, а Бог його все одно любить. Однак Бог не змушує, а завойовує наші серця. Як? Подвигом любові. І найвеличніший подвиг любові – це Голгофа, що символізує самозречення.
Чи є у Всесвіті бодай хтось, хто любить нас так само, як Христос? Ні. Тому якщо дружина, яка розлюбила, бачить, що чоловік любить її так само віддано (терпить, любить, шепоче ніжно, турбується), як вона зможе залишатися байдужою до такого чоловіка? Є ймовірність, що не відповість взаємністю, адже є люди, які на Божу любов не відповідають. Однак Бог нікого не примушує до взаємності.
Що потрібно знати тим, хто хоче створити християнську сім’ю, аби потім мінімізувати невдачі?
У цьому неабияк допомагає перша дошлюбна підготовка, яка лягає на плечі батьків. Наше покликання – полюбити дітей, спрямувати їх на праведний шлях і відпустити. Готувати своїх дітей – це збудувати свій шлюб міцним, адже найкраще – це моделювання, приклад. Ось чому найбільша інвестиція у дітей – це міцний шлюб. Міцний не означає бездоганний. Немає таких шлюбів. Міцний означає, що ви здолали труднощі. Ви можете, ви справляєтеся. Ви навчилися прощати і просити прощення. Ви демонструєте бажання змінюватися. Тато і мама з кожним роком люблять один одного палкіше, відвертіше, що діти і бачать.
Також дошлюбна підготовка має бути і в церкві. Починаючи з підліткового віку, необхідно говорити з молодими людьми на тему сім᾽ї, слід досліджувати біблійне вчення про сексуальність, освячення. Ми повинні допомогти людям стати щасливими ще до одруження. Щасливими у Христі!
Я готував лекцію на тему «Сім обов’язкових якостей», ідея якої полягає в тому, що перш ніж сказати комусь: «Я тебе кохаю», ми повинні відповідати певним критеріям зрілості. Серед них я визначив такі.
Послух Христу, який виявляється в тому, як ми вчимося, ставимося до батьків, свого слова, як перемагаємо спокуси. Христос сказав, що хто будує свій дім на камені, той слухає і виконує слова Мої. Практикувати радикальний послух Христу – це принципово.
Сенс життя. Кожен із нас повен зрозуміти своє покликання і свою місію. Особливо хлопці повинні усвідомити: «Що я як християнин маю зробити?» Оскільки дружина – помічниця, вона повинна допомогти в цій місії. А як вона може допомогти чоловікові, якщо він сам не знає, в чому собі допомагати?
Задоволення, або щастя. Якби ми вивчили щастя на молекулярному рівні, то побачили б, що обов’язковими його складовими є вдячність, працелюбність і дружелюбність.
Дух прощення. Ми повинні навчитися прощати ще до одруження!
Покірливий дух. Стосується і чоловіка, і дружини. Обоє повинні мати смиренне серце, що виявляються у покірливості батькам, вчителям, керівникам, служителям… Це інструмент в Божих руках, завдяки якому Він виховує наш характер. Ось чому Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Ось чому Христос казав: «…навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий…» Надзвичайно важливо демонструвати зрілість у смиренні та покірливості.
Мудре керівництво грошима. Часто Бог так і парує, що хтось із подружжя мудріше керує коштами. Українці зазвичай страждають на тотальне невігластво у фінансовій сфері. Нас батьки не вчать, як керувати грошима, тож треба розривати це порочне коло незнання, від якого хтось впадає в крайність скупердяйства, а хтось – у тринькання.
Є головні біблійні принципи щодо питань заощадливості, пожертв, потреб, які потрібно знати обом, інакше, будуть конфлікти.
Чистота в інтимній сфері, тобто вміння перемагати спокуси сексуального характеру, до чого призводять порнографія, наркотики, алкоголь. Молоді люди мають навчитися зберігати себе в чистоті. Шлюб не стає рятівною шлюпкою подолання спокус як у хлопців, так і в дівчат. Це сфери, в яких ми маємо зростати все наше життя.
Коли я говорю про цих сім сфер, то наголошую, що в них ще до одруження потрібно виявляти певну зрілість. Це дозволить уникнути багатьох невдач, які стають трагічними для багатьох подружніх пар.
Спілкувалася Людмила Жакун