День після п’ятниці

«Наступного дня, що після п’ятниці, зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну! Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоби часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! – бо буде цей останній обман гірший від першого. Пилат сказав їм: Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте. Вони пішли й забезпечили гробницю: опечатали камінь і поставили варту» (Мт. 27:62-66).

 

Субота. Матвій не використовує це слово, а каже про «день після п’ятниці». Таким і залишився цей день у пам’яті християн. Єдиний, неповторний день в історії людства! День після розп’яття і смерті Спасителя.

 

Субота, день спокою, Божого шалому, стає днем після п’ятниці. Ізраїль так і не ввійшов у спокій. Інакше бути не може, адже в п’ятницю розіп’яли і вбили саме Життя.

Разом з Ним поховали віру і надію. Забрали спокій і радість. Вбили не тільки Його. Вбили найкращі очікування всіх, хто слідував за Учителем. Зробили марними сподівання усіх попередніх поколінь.

Залишається тільки страх, відчай, горе, глибоке розчарування, порожнеча в душі і абсолютне нерозуміння: як же тепер жити? І найголовніше: для чого?

Чуда не сталося. Христос не зійшов із хреста. Із хреста Його мертве тіло зняли і поховали. Висновок із цієї картини: зло – це назавжди!? Останнє слово за ним? Смерть неминуча і всесильна? Кінець усьому? Це ж навіть не дно, це справжня безодня темряви.

 

Власне усі ці емоції відображаються у всіх головних героїв євангельської розповіді. Вбита горем мати Ісуса – Марія. Шоковані учні, зокрема Петро, повністю розбитий власним зреченням Учителя. Відчуття «розбитого корита» синів Громових, які ще кілька днів тому мріяли про престоли в Царстві Божому.
Розчарування учнів, які відправляються подалі з Єрусалиму в Емаус. Здається, тепер до кінця їхнього життя над ними буде висіти оце кляте «а ми думали було»!
Марія Магдалена з пожиттєвою прив’язаністю до того самого місця на кладовищі.
Самогубство Юди Іскарітського…

День після п’ятниці повертає нас до біблійної традиції плачу майже зниклої з сучасної практики молитви і співу.

Пригадуєте драму страждань Йова і Його волання до Бога про справедливість?
А плач пророка Єремії? Пригадаймо і Псалми, написанні після зруйнування Єрусалиму і під час життя у вигнанні в далекому і чужому Вавилоні.

Така практика потрібна і корисна. Вона допомагає нам проходити долиною смертної тіні. Підтримує нас у довгому очікуванні, коли так бажана відповідь від Бога затримується.

 

Христос казав про цей час своїм учням: «Істинно кажу вам: будете стогнати й голосити, а світ радітиме; сумуватимете, та смуток ваш обернеться радістю…Тож і ви засмучені зараз. Та Я знову побачу вас, і ви будете мати радість, і ніхто не зможе позбавити вас її» (Івана 16:20, 22).

Оновлення по-християнськи починається з горя про світ, в якому все пішло не так. Горе виливається в плач – гучний крик Страсної п’ятниці, тишу Великої суботи – і потому знову приходить до гробу рано в неділю вранці.

Якщо ми не оплакуємо наші особисті «дні після п’ятниці», ми залишаємося на поверхні духовного досвіду, продовжуємо жити у власному ілюзорному світі рукотворного успіху і тимчасової радості, і не можемо глибоко і по-справжньому пережити Пасхальну радість і повноту життя у Христі!

Бог помер! Ніцшеанське «смерть бога» звідси – з «дня після п’ятниці». Власне в смертній тіні «смерті бога» живе сучасний цивілізований світ. Коли жертву Христа на хресті у п’ятницю не приймають вірою, коли скептично і цинічно відкидають воскресіння Божого Сина у неділю, тоді залишається тільки «день після п’ятниці». Епоха порожнечі, відносності усього, смерті. Хтось сказав, що це день, коли народжується атеїзм.

 

На цьому тлі такими нерозумними і мізерними виглядають потуги первосвящеників і фарисеїв, їхні намагання запобігти події воскресіння. Сторожа, печатка… Смішно! Але хочеться не сміятися, а плакати. Бо до сьогодні так багато людей у світі живуть за такою логікою і закривають своє серце і охороняють його від простої і життєдайної істини, що Христос воскрес, щоби повернути їх до життя!

 

«День після п’ятниці» може провести нас через наші сумніви, розчарування, страхи, втрату перспективи і надії до славного воскресіння. Підготувати нас до оновлення, до змін, до радісної надії і торжества життя.

 

Досвід «дня після п’ятниці» потрібен буде нам знову і знову, бо християнське життя – це не тільки п’ятниця, коли Христос страждає за нас, і не тільки неділя, коли все починає сяяти барвами воскресіння. Це і субота. Коли вже погано, але ще не добре. Коли мучить запитання, а відповідь ще не наближається. Коли вже болить до нестями, а зцілення не близько. Коли коліна болять від постійної молитви і благання, а рішення бариться. Коли очі вже втомилися вглядатися в обрій, а довгоочікувана постать так і не з’являється.

 

Але «день після п’ятниці» може так і залишитися без імені, без суті, без перспективи. Усі, хто відкидають віру, залишаються без спасаючої благодаті нового дня – неділі Христового воскресіння!

Проживіть цей «день після п’ятниці» без поспіху, по-справжньому, глибоко. Від цього радість Пасхи завтра буде яскравішою, величнішою, святковішою, життєвішою!

Будьте щирі і по-дитячому відкриті перед Богом у ваших сумнівах, тривогах, розчаруваннях, страху перед непередбачуваністю життя і неминучістю смерті. У питаннях і молитвах без відповіді. Принесіть йому свою кволу надію, хитку віру і згасаючу любов. Поплачте, якщо хочеться. Посумуйте!

 

«Смуток, бажаний Богу, приносить людям каяття, про яке не варто шкодувати, а таке каяття веде до спасіння. Світський же смуток породжує смерть. Цей смуток — бажаний Богу. Погляньте, яку щирість і правдивість він створив для вас!» (2 Кор. 7:10-11).

 

Апостол Яків закликає нас: «Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Омийте руки свої грішні й очистіть ваше життя від гріха. Не слідуйте водночас за Богом і світом! Сумуйте, страждайте і плачте! Нехай сміх ваш обернеться в сльози, а радість – в смуток. Станьте покірними перед Богом, і Він вознесе вас» (Якова 4:8-10).

 

Цьогоріч ми готуємося до свята Пасхи в умовах пандемії і карантину. По всьому світу люди ховають і прощаються з любимими. Але ми не сумуємо без надії. Якщо ми сумуємо з Ісусом і відкриваємо своє серце для тих, хто в горі, ми можемо сподіватися, що нас відвідає Утішитель. Дух, Який ширяв над творінням ще до того, як воно навіть сформувалося. І цей Дух Святий буде направляти нас у виборі, який ми маємо зробити, навіть у найскладніші дні, які ще попереду.

 

За «днем після п’ятниці» обов’язково настане неділя! День, коли ми стали живими! День, коли ми оновлюємося у вічному житті! Пасха наша – Христос!

Ігор Бандура, пастор, заступник голови ВСЦ ЄХБ