Лабіринти самотності
Ніщо так не пригнічує, як численна юрба абсолютно байдужих до тебе людей, що йдуть повз і серед яких немає жодної особи, яка б подивилася на тебе привітно; немає жодного щирого і співчутливого погляду, знайомої усмішки. Поміж усього цього величезного натовпу ти нікому не потрібен і не цікавий. Через це іноді людей охоплює справжнісінький відчай.
У деяких країнах при зустрічі з незнайомою людиною прийнято посміхатися. І це гарна традиція, особливо вона впадає в око людям з інших країн, у яких немає такого звичаю. Але з часом і вони починають розуміти, що це не посмішка, а всього лише маска, за якою ховається та ж сама байдужість і
відстороненість. А це ще більш образливо. Складається враження, наче тебе хочуть обманути.
Витоки самотності
Самотність – це давня хвороба. Людство захворіло на неї ще в Едемі. Тоді на всій величезній планеті було лише дві людини. Однак до того Адам і Єва не були самотніми. Вони прогулювалися в прохолоді дня разом зі своїм Творцем і вбирали усі радощі від спілкування з Ним. Складно навіть уявити,
наскільки повним було щастя, коли вони вели довгі і неквапливі
бесіди, насолоджуючись Його присутністю.
Вони ані на хвилину не були самотніми у присутності Того, Чия сутність випромінювала любов до свого творіння, жвавий непідробний інтерес до його потреб і цілковите розуміння всього того, що відбувається з улюбленою істотою.
Але уявіть лишень, який розпач охопив їхні душі, коли одного дня вони втратили зв’язок із Творцем.
Згрішивши, Адам і Єва втратили можливість споглядати святе Боже обличчя, адже Він не може мати нічого спільного з гріхом. Ось тоді перші люди на землі вперше відчули весь жах самотності.
Спочатку в них зблиснула надія на подолання цього почуття завдяки тому, що огородять себе любов’ю дітей і житимуть у сім’ї, наче у фортеці, але цим мріям не судилося здійснитися. Невдовзі один з їхніх синів, Каїн, убив брата, Авеля. Бог вигнав його, і він змушений був поневірятися по землі з тавром на чолі. Відтоді самотність оселилася в серцях усіх мешканців землі.
Будівельники власної ілюзії
Люди самотні в шлюбі, одинокі у колі сім’ї, друзів, родичів, колег. Перебуваючи у вирі подій, людина забуває про те, що самотня. Їй здається, що вона споріднена з оточуючими і причетна до подій, які відбуваються довкола.
Але, зачинивши двері своєї кімнати, опиняється у полоні самотності, де стає абсолютно не важливою ні чужа, ні її власна думка. Людина починає розуміти, що все, що вона говорила комусь, не зали-
шить жодного сліду в її серці, так само, як вона уже стерла з пам’яті все те, що хтось їй говорив. Важливо тільки те, що було спілкування, був інтерес і відчуття причетності. Було відчуття, наче вона не самотня.
Ось тому у всьому світі мають таку величезну популярність так звані прямі ввімкнення найрізноманітніших ток-шоу, розважальних телевізійних і онлайн-проектів; серіали, в яких люди невтомно і безупинно говорять, начебто бояться, що якщо зупиняться, – світ заповізьметься проти них.
Усі глядачі залучені до процесу, всі телефонують, беруть участь. Але щойно вимикається телевізор, людина занурюється в безодню самотності. У декого це виливається у легке почуття невдоволення, роздратування, у інших – у тихий смуток, печаль, а ще в когось це віддзеркалюється у відчаї.
Вигаданий фасад для оточуючих
Люди вживають оковиту, щоби забутися, вони одурманюють свою свідомість наркотиками, аби вийти з реального світу, де такі самотні. Вони прагнуть одержати багато грошей, щоб розважитися і відволіктися від думок про самотність; прагнуть популярності, щоб змусити інших цікавитися собою.
Люди прагнуть прославитися, щоб мати шанувальників і не почуватися самотніми, щоби про них говорили і до них не були байдужими. Але настає похмілля, і тоді самотність накочується, як чорна хвиля, і заливає душу відчаєм.
Багато людей, нарешті, помічає, що люблять не їх, а їхні гроші, і цікавляться не ними, а їхніми фінансами. Слава і популярність минають, і людина вже нікому не цікава. І знову – розчарування і самотність.
Страховки від самотності просто не існує
Деякі проповідники кажуть: «Прийдіть до Ісуса, і ви вже ніколи не будете самотніми!» І люди приймають Христа у своє серце, отримують радість спасіння, спокій і мир із Богом. Вони люблять Бога, весь світ і найбільше –своїх братів і сестер. Вони вже не почуваються покинутими і непотрібними.
Ці люди в церкві разом з усіма трудяться, радіють і прославляють Бога. Але минає якийсь час, і вони починають розуміти, що не всі ті, яких вважали братами і сестрами, є насправді такими. Вони також починають помічати, що не завжди брати і сестри цікавляться їхніми проблемами і хочуть щиро допомогти та підтримати у важку хвилину. Кожен із них сам має свої проблеми, бореться з гріхом та злом у своєму житті і не завжди чужі проблеми сприймає як власні.
Людина починає почуватися самотньою і в церкві. Так, вона живе з Христом і може завжди звернутися до Бога по допомогу та підтримку. Так, вона оточена своїми братами і сестрами – такими ж самими дітьми Божими, як і сама. Вона може розраховувати на їхнє розуміння та підтримку, але настає момент, коли людина розуміє, що все ж таки вона самотня.
Один не означає самотній
Вірність Богові, вірність за будь-який кошт – ось чого чекає Бог від Своїх дітей! І неважливо, що іноді руки опускаються, що бракує сил підвести голову до небес і прославити Творця.
Незважаючи ні на що, ми повинні пам’ятати, що Бог з нами – ми не одні, що все це мине, і ми знову ходитимемо з Ним у раю, розмовляючи в прохолоді дня, і вже ніколи не будемо самотні.
Нехай ця думка допоможе нам боротися з нападами самотності, що виникають від нерозуміння оточуючих, від наших помилок і прорахунків, від безлічі наших гріхів і падінь, які супроводжуватимуть нас усе наше життя в цьому гріховному тілі.
Пам’ятаймо, очікувана нагорода значно більша від того, що доведеться пережити нам тут, на цій землі.
Буде краще, якщо ми, забувши про свою самотність, намагатимемося звернути увагу на самотність інших. Це краще, ніж побиватися, що ніхто нас не розуміє.
Це краще, ніж критикувати інших за холодність і черствість у стосунках із нами, і набагато краще, ніж мстива холодність у відповідь на нерозуміння і неприйняття з боку ближніх.
На шляху до полегшення
Тож давайте не будемо боротися з нашою самотністю, намагаючись привернути до себе увагу, а, перемагаючи свій егоїзм, служімо ближнім своєю увагою до їхніх потреб, поблажливістю до їхніх слабкостей і участю в їхньому духовному становленні. Даруймо їм свою любов, свій вільний час, свої кошти, ніколи і нічого не вимагаючи взамін!
Володимир Сорокін