Біблійні принципи Реформації
Що таке Реформація? Термін «реформація» з латинської мови (reformatio) буквально означає «виправлення, перетворення, преображення» і стосується радикальних змін у всіх сферах життя людини та суспільства.
У чому цінність Реформації для нас як євангельських християн-баптистів України? Ми не є прямими спадкоємцями Лютера або якоїсь лютеранської традиції, але ми маємо унікальний євангельський досвід пробудження українського народу в ХІХ-ХХ століттях. Тому віримо, що для того, аби досягти справжньої духовності в житті сучасної людини, церкви і суспільства, необхідно осмислити й утвердити фундаментальні біблійні принципи. Цими принципами є так звані п’ять Solas, що означає «тільки», і саме вони є радикальними як в історії Реформації, так і для нас сьогодні.
Sola Scriptura – тільки Святе Письмо
Sola Scriptura – вчення про те, що Біблія є єдиним богонатхненним і справжнім Словом Божим, єдиним найвищим авторитетом у питаннях життя і віри.
Реформатори вчили про те, що тільки Слово Боже повинне керувати Церквою, а не папські й церковні магістеріуми та перекази. Цей принцип «тільки Писання» знайшов своє яскраве відображення у Вестмінстерському визнанні віри 1648 року, де написано: «Старий Заповіт на івриті (який був рідною мовою старозавітного ізраїльського народу) і Новий Заповіт грецькою мовою (яка під час написання була найбільш відомою народам) є богонатхненними (безпосередньо натхненні Богом), в усі часи зберігалися в чистоті виключно Божою турботою та провидінням і тому є справжніми; тому у всіх розбіжностях, які стосуються віри, Церква повинна звертатися до них (Святих Писань)».
Відстоюючи авторитет Писання, реформатори вважали, що абсолютним авторитетом володіє не розум, не Папа Римський, не собори, а тільки Святе Письмо. Питання про авторитет Святого Писання – це не щось другорядне, а питання про авторитет і владу Самого Бога. Як зазначає богослов Найджел Камерон, «не буде перебільшенням сказати, що вся будівля християнського богослов’я спирається на авторитет Писання (або руйнується разом із ним), і саме Писання є джерелом будь-якого богословського висновку».
Вчення про богонатхненність та абсолютний авторитет Святого Письма займає центральне місце в протестантському богослов’ї. Авторитет Святого Письма безпосередньо заснований на Божественній природі або богонатхненності Писання. «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності…» (2 Тим. 3:16). Усі 66 канонічних книг Старого і Нового Заповітів складають богонатхненну Біблію і через свою природу є «продуктом» дихання Бога. Слово «богонатхненно» буквально означає «натхнене Богом», тобто Бог видихнув Своє Слово і через певних людей передав людству у письмовій формі (2 Петр. 1:20-21). Святе Письмо, як Слово Боже, «корисне», по-перше, у пізнанні Бога і Його волі. По-друге, Писання «докоряє» в неправильній поведінці або розумінні, вказуючи на гріх і приводячи до покаяння. По-третє, воно допомагає грішній людині встати й відновитися в праведному способі життя. По-четверте, Писання виконує виховну функцію, приводячи віруючу людину до духовної зрілості (2 Тим. 3:17).
Ясне розуміння цінності Святого Письма спонукало Мартіна Лютера та інших реформаторів зайнятися перекладом Біблії з давніх мов на зрозумілі розмовні мови. Реформація стала особливим часом, коли люди почали уважно читати і вивчати Біблію. З виникненням друкарства Біблія ставала все більш і більш доступною для кожної людини. Завдяки Біблії відбувалося і має відбуватися духовне та моральне відродження не тільки середньовічної Європи, а й сучасного людства.
Sola fide – тільки вірою
Sola fide – вчення про те, що спасіння і виправдання грішник отримує тільки завдяки вірі в Ісуса Христа як Господа і Спасителя, жодні справи або заслуги людини не можуть бути умовою її спасіння.
Вчення Реформації про те, що «тільки вірою» людина отримує виправдання і прощення гріхів, з’явилося після болісних пошуків Мартіна Лютера відповіді на питання про те, «як же грішна людина може спастися?» Проводячи більшу частину часу в сповіданні своїх гріхів, Мартін усе більше і більше мучився від докорів сумління, усвідомлюючи свою страшну зіпсованість і гріховність. Мартін Лютер розумів, що навіть за найменший гріх його чекає праведний Божий гнів та осуд (Рим. 1:18). Одного разу, вивчаючи Послання до римлян, Лютер звернув увагу на те, що в тексті «Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою» (Рим. 1:17), мова йде про те, що грішник «буде врятований тільки повною вірою в Бога». Пізніше у своїх працях Лютер напише: «Я раптом зрозумів, що справедливість Божа – це та праведність, якою. за Своєю благодаттю і милістю, Він виправдовує нас, якщо ми віримо. І тоді мені стало здаватися, що двері відчинилися і я увійшов на небеса».
Принцип «тільки вірою» полягає в тому, що грішник отримує виправдання тільки вірою в Ісуса Христа як Господа і Спасителя (Мт. 9:22; Мр. 10:52; Лк. 7:50; Рим. 3:28; Гал. 3:6-11). Це означає, що через Ісуса Христа Бог зараховує віруючому грішникові Свою праведність (Рим. 3:21-24; 4:5; 2 Кор. 5:21; Флп. 3:8-9).
Необхідно зазначити, що праведність через віру є виключно Божим даром (Рим. 3:24; Еф. 2:8-9). Життя виправданого грішника тепер полягає не в тому, щоб «заслужити» або «відпрацювати» спасіння, а в тому, щоб присвятити себе на служіння Господу і принести добрі плоди віри (Як. 2:17-26).
Sola gratia – тільки благодаттю
Sola gratia – вчення про те, що спасіння дарується грішникові тільки благодаттю і є незаслуженою милістю від Бога.
Вчення про спасіння «тільки благодаттю» нерозривно пов’язане з ученням виправдання через віру. Грішна людина за своєю природою йде проти Бога і Його законів (Рим. 3:23; Кол. 1:21) і, відповідно, є перед Богом злочинцем, який заслуговує Божої кари і суду (Як. 2:10; Рим. 3:19; Гал. 3:10). Виходячи з такого стану, людина потребує Божої благодаті.
Божа благодать – це вияв любові і милості до зіпсованої гріхом людини, яка заслуговує тільки на Божий гнів і суд. Бог святий і не може залишити гріх без покарання. Саме тому і потрібен був Спаситель, Ісус Христос, що помер на хресті і «…що маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його…» (Еф. 1:7).
Апостол Павло проголошує цей важливий принцип – «тільки благодаттю»: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8-9). Отже, спасіння – це великий Божий дар, велика Божа милість для грішника, і кожна людина має потребу в ній. Реформаторський пастор Джері Бріджес у своїй книзі «Благодать, яка преображає» пише таке: «Якщо ви хоча б скільки-небудь надієтеся на власну моральну чистоту або духовну зрілість чи вірите, що Бог визнає ваші добрі справи вашим власним внеском у спасіння, то задумайтеся, чи християнин ви? Я дуже добре розумію: комусь ці слова здадуться образливими. Але нам слід дуже чітко усвідомити біблійну доктрину спасіння».
Завдяки благодаті віруюча людина отримує велику кількість Божих благословень. Саме благодать закликає нас до спасіння (Гал. 1:15), здійснює відродження (Тит. 3:5), дає виправдання (Рим. 3:24), чинить освячення (Євр. 13:20-21) і зберігає нас для Божого Царства (1 Петр. 1:3-5). Нехай наповниться наше серце словами подяки за Божу благодать подібно до серця Джона Ньютона, який написав чудовий гімн:
О, благодать, спасенний я
З безодні тьми і бід.
Був мертвий – чудом став живий,
Прозрів і бачу світ…
Solus Christus – тільки Ісус Христос
Solus Christus – вчення про те, що тільки Ісус Христос є Господом і Спасителем для кожної істинно віруючої людини і Він є єдиним посередником між Богом та людиною.
Піонери Реформації високо звеличували Особистість Ісуса Христа і Його унікальну роль у спокуті та спасінні грішників. «Тільки Христос» означає, як писав Лютер, «жодна думка або проповідь не може ні охопити, ні вичерпати Христа – вічну Праведність, адже навчитися цінувати Його – це вічний урок, який ми не зможемо засвоїти у всій повноті ні в цьому, ні в іншому житті».
Принцип «тільки Христос» тісно пов’язаний з ідеями виправдання вірою і спасіння благодаттю. Реформаторський богослов Бенжамін Уорфілд писав: «Рятівна сила віри міститься не в самій вірі, але у всемогутньому Спасителі, на Якого вона покладається… Спасає не просто віра, а віра в Ісуса Христа». Особистість Христа – це центр протестантської, євангельської віри. Відомий реформатор Цвінглі так говорив про Христа: «Суть усього Євангелія така: Господь Ісус Христос, істинний Син Божий, відкрив нам волю Отця Свого Небесного, викупив нас Своєю невинністю від вічної загибелі і примирив нас із Богом».
Тільки Христос може захистити і спасти людей від майбутнього Божого гніву (Рим. 1:18). Слава Богу за унікальний засіб вибавлення від гніву – Кров Ісуса Христа, розп’ятого і померлого на хресті за гріхи людей. У Посланні до римлян сказано: «…спасемося Ним від гніву тепер, коли кров’ю Його ми виправдані» (Рим. 5:9). Смерть Христа на хресті дозволила Богові відвернути Свій гнів від грішників, що вірують в Ісуса, і змилуватися над ними, залишаючись при цьому праведним і справедливим Богом.
Тільки Бог гідний слави та подяки за великого Захисника і Заступника. Слава Ісусу Христу, Який поєднує в Собі Великого Пророка, Священика і Царя.
Soli Deo Gloria – тільки Богу слава
Soli Deo Gloria – це вчення про те, що Бог являє Свою славу в усіх Своїх справах і найбільша відповідальність за все живе – це піднесення, прославлення і звеличення Його як Бога слави і Царя слави.
Реформатори сформулювали принцип «тільки Богу слава» у Вестмінстерському катехізисі так: «Основне призначення людини – прославляти Бога і вічно радіти в Ньому». Наше прославлення не робить Його ні на йоту більш славним, ніж Він є у вічності. Як говорив Томас Уотсон, пуританин XVII століття, «Божа слава – це невід’ємна частина Божого єства: Він не може бути Богом без неї». Божа слава відкриває велич і досконалість Бога, яка стає видимою у всіх справах Його творіння (Іс. 44:23; Ів. 12:28; 13:31-32).
Споглядаючи досконалість і велич Бога, людина повинна схилитися перед Богом і віддати Йому честь, славу, хвалу і поклоніння. Які гарні слова хвали Богові, що їх проголошує апостол Павло: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Рим. 11:33-36).
Отже, наскільки ми відповідально ставимося до того, щоб прославляти Бога як нашими устами, так і всім нашим життям? Прославлення Бога – це девіз усього християнського життя. Апостол Павло пише: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» (1 Кор. 10:31). Істинно віруюча людина разом із Джонатаном Едвардсом може сказати: «Найкращі моменти життя я переживав не тоді, коли отримав своє спасіння, а тоді, коли перебував у спілкуванні з Богом, коли споглядав Його красу і славу… Я радію і знемагаю, очікуючи миті, коли буду звільнений від себе, щоб наповнитися лише славою Бога і Христа».
Слава Богові за євангельське християнство, яке виросло на фундаментальних біблійних принципах: тільки Писання, тільки вірою, тільки благодаттю, тільки Христос, тільки Богу слава. Саме ці фундаментальні біблійні принципи можуть сформувати духовно зрілу особистість, живу церкву і моральне суспільство. Нехай допоможе нам Господь зберегти нашу євангельську спадщину, проповідуючи Слово Боже і живучи в мирі, любові та святості.
Андрій Гренок, керівник комітету освіти ВСЦ ЄХБ, магістр богослов’я