Знайди наставника
– Самуїле!
Підліток із дитячим наївним поглядом одразу ж схопився і побіг до сусідньої кімнати, де на рогожі нерухомо лежав старець, зіниці якого від довготи днів вкрилися білястою пеленою.
– Ось я, тут, – слухняно вимовив юнак священику.
Той здивовано поглянув на нього, і роздратований тим, що його спокій потривожили, сказав:
– Я не кликав тебе. Іди, лягай спати.
Отрок пішов, а старий священик, розбуджений пізнім візитом підлітка, ще довго неспокійно вовтузився на жорсткому ложі.
– Самуїле! – знову долинуло до вух юнака крізь приємну дрімоту.
Він схопився з ліжка і на кілька секунд задумався. Опам’ятавшись, мерщій побіг до старця, який кликав його, і слухняно мовив:
– Ти кликав мене? Я тут.
Літній чоловік, котрий лежав обличчям до стіни, закректав, підвівся на лікоть і з батьківською тривогою в голосі відповів:
– Ні, сину мій, я тебе не кликав. Іди, лягай і відпочивай.
Юнак знову пішов, дивуючись тому, що відбувається. Ну хто ж ще може кликати його, якщо в домі Божому лишень він і священик Ілій? Гублячись у здогадах, що ж це було — сон чи дійсність, – юнак втупився у стелю. У роздумах повіки обважніли, і він вкотре став повільно занурюватися в затишну дрімоту. І знову, – мов спалах блискавки:
– Самуїле!
«Та що ж це таке?» – запитує себе юнак і квапливо біжить в кімнату до свого наставника.
«І зрозумів Ілій, що то Господь кличе отрока. І сказав Ілій до Самуїла: Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе! І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце. І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: «Самуїле, Самуїле!» А Самуїл відказав: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» (1 Сам. 3:8-10).
Так юнак Самуїл навчився слухати Господа. І все своє життя він буде тим, хто чує Його, хто відкриває волю Всевишнього людям. Це він, Самуїл, вкаже на першого царя Ізраїлю та помаже священною оливою «мужа за серцем Божим» Давида. Так, усе це буде. У майбутнього пророка Самуїла так багато попереду доріг, людей, звершень і справ, але в цій низці швидкоплинних днів одне він пам’ятатиме завжди: він пам’ятатиме, як уперше голос Божий пролунав до нього і як старець-священик навчив його розпізнавати цей голос.
У великих людей були великі вчителі. Подумай про це. Адже нерозумно вважати себе найрозумнішим і всезнаючим. Роззирнися довкола. Переконаний, ти знайдеш розумніших, мудріших, досвідченіших людей від тебе. Вони знають те, чого ще не знаєш ти, або, як жартують у народі, «вже забули те, чого ти ще не знав». Вони вже були там, куди ти лишень збираєшся: посада, робота, бізнес, служіння. Попроси їх вчити і скеровувати тебе. Впокорюйся і вчися, і ці люди піднімуть тебе вище. Їхній досвід збереже тебе від непотрібних помилок. Їхні знання як точильний камінь для леза твоєї сокири. Якщо лезо залишиться тупим, тобі доведеться потіти і даремно витрачати сили. Втіха наставника поверне тебе на шлях, який, розчинившись у мороці марної суєти, став не помітним для тебе.
Якби хтось поставив мені запитання «Хто мій найулюбленіший біблійний герой?», я б одразу, без роздумів, відповів: «Ісус Навин». Чому? Тому що він дійсно герой. Тому що він переможець. Тому що вірний Богові. Тому що сильний та відважний. Тому що в його біографії я не знаходжу таких помилок і падінь, як в Авраама, коли той малодушно назвав свою дружину Сарру своєю сестрою. Як у Ноя, який напився досхочу. Як у Лота, що вибрав собі для проживання землю содомську. І навіть як у Давида, який згрішив із Вірсавією і перелічив народ. Ось причини, чому мені так подобається Ісус Навин. І якщо вам захочеться простежити історію його життя, будьте уважні до подій, що передували його великій місії. Хто стояв біля підніжжя гори, цілих сорок днів чекаючи повернення свого вождя? Ісус Навин. Хто був поруч із Мойсеєм, коли той далеко від ізраїльського стану поставив скинію і розмовляв із Богом? Ісус Навин.
«І говорив Господь до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого. І вертався він до табору, а слуга його, юнак Ісус, син Навинів, не виходив із середини скинії» (Вих. 33:11).
Так, юнак був настільки відданий своєму вождю, що не відходив від нього ні вночі, ні вдень, вбираючи в себе сильну віру Мойсея і його безцінний досвід спілкування з Богом. А коли Мойсеєві був потрібен сміливець для виконання бойового завдання, молодий Ісус першим підносив свою руку.
«І сказав Мойсей до Ісуса: «Вибери нам людей, і вийди, воюй з Амаликом. Узавтра я стану на верхів’ї гори, а Божа палиця буде в моїй руці». І зробив Ісус, як сказав йому Мойсей, щоб воювати з Амаликом. А Мойсей, Аарон та Хур вийшли на верхів’я гори» (Вих. 17:9-10).
Коли ж народ ізраїльський підійшов до кордону Обітованої Землі і знадобилося дванадцять розвідників, щоб оглянути землю, в числі цих дванадцяти був і він — відданий служитель Мойсея, Ісус, син Навина. Повернувшись, розвідники одностайно повідомили народу про те, що земля, обіцяна Господом, прекрасна і родюча. Але ось десять із них злякано розповідали про велетнів, в очах яких вони нікчемні, як сарана, і про близьку загибель для всіх тих, хто зважиться переступити кордон. Громада плакала, слухаючи песимістичні прогнози боязких маловірів. Сльози, паніка, нарікання й обурення. «Давайте виберемо собі начальника, який відведе нас назад, до Єгипту», — говорили ті, що ледь вирвалися з рабства. Ісус же говорив інакше:
«А Ісус, син Навинів, та Калев, син Єфуннеїв, із тих, що розвідували той Край, пороздирали одежу свою, та й сказали до всієї громади Ізраїлевих синів, говорячи: «Той Край, що перейшли ми по ньому, щоб розвідати його, Край той дуже-дуже хороший! Якщо Господь уподобає Собі нас, то впровадить нас до того Краю, і дасть його нам, Край, який тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, бо вони хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, не бійтеся їх!» І сказала була вся громада, щоб камінням закидати їх, та слава Господня появилася в скинії заповіту всім Ізраїлевим синам…» (Числ. 14:6-10).
Я запитую, звідки сила в цій людині, звідки така безстрашна віра, звідки інший дух? А запитавши, відповідаю. Він став іншим ще тоді, коли вся громада танцювала біля золотого тельця, а він сорок днів і ночей стояв під спекою і в холодному нічному мороці біля підніжжя гори, чекаючи свого вчителя. Він став безстрашним, коли, отримавши благословення свого наставника, вів у бій свою армію. Він став сильним у вірі тоді, коли всі, як папуги, повторювали слова бунтівника Корея, а він сидів у скинії Мойсея і слухав, як той з любов’ю до розбушованого, непокірного народу благає Господа простити їм їхні гріхи.
Ось тому я і прошу тебе: знайди наставника. Будь із ним поруч, як Ісус був із Мойсеєм. Вчися у нього. Служи йому. Будь слухняним. І тоді в тобі також буде інший дух, і тоді з тобою в майбутньому буде те, що було з Ісусом. Він перейде води Йордану. Перед ним впадуть єрихонські стіни. Він буде вражати своїх ворогів і благатиме Господа, кажучи: «Стій, сонце, над Гаваоном», і сонце стоятиме доти, доки він не помститься ворогам своїм. Слава про його подвиги поширилася по всіх кінцях тієї землі.
«І був Господь з Ісусом, а слава його розійшлася по всім Краї» (Іс. Нав. 6:27).
Мій друже, все просто. Якщо ти хочеш бачити води Йордану, які розступаються перед твоїм народом; якщо ти хочеш, щоби падали єрихонські стіни твоїх ворогів; якщо ти хочеш, щоби слава Божих справ у твоєму житті ширилася по всій землі, надихаючи інших служити Всевишньому, знайди собі наставника і будь його старанним учнем.
«Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона!» (2 Тим. 2:1).
Ці слова належать апостолові Павлу, який не був фізичним батьком Тимофія. Але тоді чому ж таке звернення — «сину мій»? Тісний духовний зв’язок дозволяє Павлові називати свого молодшого брата по вірі своїм сином. І не тільки називати, але й любити його, як рідного сина: турбуватися, молитися, писати листи, радіти зустрічі, вчити і втішати. Взагалі-то у Тимофія був батько — язичник-грек. Але чи міг він зрозуміти свого сина, який став християнином, чи міг розділити з ним душевну бесіду? Як йому відкрити своє серце і розповісти про спокуси, про труднощі в служінні? Чи зрозуміє він? Чи зможе душевна людина зрозуміти людину духовну? Навряд чи.
У мене в церкві є юнак, рідний тато якого у своїй батьківській турботі раз у раз повторював:
– Нічого тобі робити в цій церкві.
Мабуть, він вважав, що синові місце в прокуреному шинку.
– Навіть не думай покаятися – не ганьбися.
І як такому батькові зрозуміти, що соромитися треба не хороших справ або каяття у своїх помилках, а справ поганих і небажання в них розкаятися?
– Не здумай прийняти хрещення!
Краще подумати про те, як би цікаво провести вечір у веселій компанії?
Що робити з таким батьком? Але ж буває і гірше. Проте всі чудово розуміють: батьків не вибирають. А зараз я скажу вам щось нове, послухайте. Духовні сини самі обирають собі духівників. Я не можу підійти до тебе і сказати: «Ти будеш моїм сином, а я твоїм батьком і наставником». Чого б це? Але ось ти, помолившись і уважно роздивившись, можеш підійти до старшого брата в твоїй церкві, до одного з дияконів або пастора і попросити його стати твоїм духовним наставником. Стати тим, хто, немов люблячий батько, молитиметься за тебе, викриватиме твої неправильні вчинки, виправлятиме твої помилки, втішатиме тебе у смутку, радитиме і направлятиме. Така людина тобі просто необхідна, і вибір її – це твій вибір. Для того ж, щоб твоє рішення було правильним і корисним, тобі потрібно багато молитися, щоб Господь спрямував тебе до духовної людині, яка стане для тебе благословенням.
Біблія має чимало прикладів духовних батьків і синів. «Марко, мій син!» – пише апостол Петро у своєму посланні. «До Тита, щирого сина за спільною вірою», – починає своє послання місіонер Павло. «Батьку мій, батьку мій, возе Ізраїлів та верхівці його!» – збуджено вигукує пророк Єлисей, спостерігаючи за підхопленням на небо свого наставника Іллі.
Якщо душеопікунство – даремне заняття, зайвий вантаж у далекій подорожі завдовжки у життя, тоді чому мужі віри – Петро, Павло, Ілля, Самуїл, Єлисей, Мойсей та Ісус Навин – так не вважали? Я знаю відповідь. Тому що для себе вони відкрили неоціненне благословення братерського спілкування. Велика відповідальність і радість – бути батьком і наставником та бачити, як Господь зрощує твоїх дітей і як Його Ім’я славиться в їхньому житті та служінні. Так само як і велике щастя – мати турботливого духовного батька, наставника в питаннях віри, служіння і духовного життя. Просто запроси у подорож наставника, стань справжнім слухняним сином за спільною вірою, і ти теж пізнаєш це.
Єлисей Пронін, (Розділ із книги «Збираючись у подорож»)