Життя і служіння пастора Івана Романюка
На 68-у році життя 13 липня 2017 р. відійшов у вічність служитель українського братства ЄХБ Іван Миколайович Романюк. Упродовж останніх восьми років був заступником Союзу ЄХБ. За свій вік отримав значний пасторський досвід, звершуючи служіння пресвітера у церквах м. Стрий, м. Львів та м. Борислав. З 2002 по 2013 рік – ректор Української баптистської теологічної семінарії.
Іван Романюк народився 7 грудня 1949 року в селі Побережжя на Івано-Франківщині. По закінченню школи вступив до Дрогобицького нафтового технікуму і у 1967 здобув професію техніка-геолога. Працював за фахом у нафто-розвідувальній експедиції.
Ще під час навчання почав активно відвідувати євангельсько-баптистську церкву у Бориславі. Тоді й відбулося його навернення до Бога.
Святе водне хрещення прийняв 1972 року і розпочав служити проповіддю у помісній церкві. Іван Романюк був охочий до благовістя, проповідуючи в усіх навколишніх селах.
Ще від початку свого служіння Іван Миколайович посвятив себе праці з молоддю. Відтоді, упродовж багатьох десятиліть служителя завжди оточувала молодь, якою він постійно опікувався, давав настанови і охоче довіряв служіння молодим.
Одружився Іван Романюк у серпні 1972 року і з дружиною Ніною виховали четверо дітей.
У 1975-76 роках Іван Романюк навчався в Московському інституті хімічної промисловості, працюючи начальником технологічної зміни збагачувальної фабрики. У час незалежності України займав різні посади у приватних підприємствах. Однак успішно поєднувати підприємництво і церковне служіння вдавалося складно, тому він обрав останнє.
Іван Романюк приділяв значну увагу навчанню, читанню, самоосвіті. У радянську епоху комуністичних заборон він разом з іншими ентузіастами підпільно передруковували перекладені богословські твори за допомогою звичайної друкарської машинки. Поруч із цим Іван Романюк оволодів навиками реставрації та зшивання книг ручним методом.
За найпершої нагоди здобути духовну освіту він вступив до Московського біблійного інституту у 1990 році. Згодом, у 1996 -1998 роках, навчався у теологічних семінаріях Києва та Одеси за програмою “Доктор служіння”. Після написання наукової праці: “Виникнення і розвиток баптизму в Галичині” отримав ступінь “доктор служіння”.
У 1994 році на позачерговій конференції служителів Івана Миколайовича було обрано головою Львівського обласного об’єднання церков ЄХБ. Це служіння він благословенно звершував упродовж десяти років. На посаді голови об’єднання він допомагав у пасторському керівництві Центральній церкві ЄХБ м. Львова. Двічі, у важкі періоди, він переймав пасторське керівництво в рідній для нього Бориславській церкві ЄХБ.
У 2002 році Івана Романюка призначили ректором Української баптистської теологічної семінарії. За його керівництва було завершено будівельні роботи у семінарії та здійснено перший набір студентів за програмою «бакалавр богослов’я» на стаціонарну та заочну форми навчання. На посаді ректора Іван Романюк приклав значних зусиль для розвитку богословської освіти. Коли в листопаді 2013 року ректором УБТС було призначено Ярослава Пижа, Іван Миколайович очолив Опікунську Раду семінарії.
У 2009 році пастор Романюк обраний регіональним заступником голови Всеукраїнського союзу церков ЄХБ. 13 червня 2014 року рішенням 27-го з’їзду ВСЦ ЄХБ обраний заступником голови ВСЦ ЄХБ.
Багато старань, часу, здібностей і завзяття присвятив Іван Романюк, аби благовістя в Україні та діаспорі успішно поширювалося. З цією метою була заснована місія «Благовісник Галичини». Євангеліє проповідували Словом, навчаннями та підтримкою місіонерів. А також за допомогою практичного служіння: через благодійну їдальню та різноманітну гуманітарну допомогу як у Львові, так і в багатьох містах і селах.
Багато зусиль та енергії пастор Іван Романюк присвятив розвитку української літератури – духовної і теологічної. Він видавав часопис «Благовісник Галичини», ініціював написання книг, перекладів і видавництва українською не одного десятка книг. Завдяки його зусиллям ті помісні церкви, що бажали, аби пісні звучали українською, завжди мали оновлений збірник «Пісні спасенних».
Іван Миколайович був людиною широкого світогляду, відкритий до нового, цікавий до найрізноманітніших знань, поважав вчених і мудрих. Він щиро любив людей: здавалося, що він знав усіх і усі знали його. Він поважав інших і не розчаровувався в людях. Він завжди служив іншим і ніколи не зазнавався, не вдавав із себе поважного чи людину з великими заслугами. Він не переставав заохочувати усіх навколо себе до розвитку та навчання. Навколо нього зросло декілька поколінь нових служителів.
За порадою у складних питаннях церковного життя і служіння до Івана Миколайовича зверталося багато служителів. За пів року до смерті він завершив та надрукував практичний посібник «Церковне служіння».
Іван Миколайович запам’ятався життєрадісною людиною, надійним і вірним служителем, добрим братом, турботливим батьком та люблячим чоловіком.
«А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Дан. 12:3).