Як уникнути сімейних конфліктів
Чому нам не вдається жити в шлюбі мирно? Як не прикро, та це складне питання непокоїть також і християнські подружні пари. Чого гріха таїти, конфлікти, непорозуміння, сварки трапляються і в сім’ях віруючих людей. Чи можна їх уникнути? Виявляється, що так.
Святе Письмо закликає нас жити мирно, і це стосується передусім сімейного життя. Ось що пише апостол Павло в Посланні до Тита 3:1: «Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були, щоб не зневажали нікого, щоб були не сварливі, а тихі, виявляючи повну лагідність усім людям». Якщо християни покликані бути лагідними до усіх людей, то це означає, що вони мають бути лагідними й одне до одного у родинному колі. То чому ж нам не вдається жити мирно в шлюбі?..
Річ у тім, що ми не розуміємо причини конфліктів або просто не бажаємо цього робити. Будь-які конфлікти необхідно вирішувати, починаючи з кореня, а не з зовнішніх ознак. Сварка або мовчанка (кому що «до вподоби») – це, так би мовити, плід конфлікту. Причина ж у тому, чому вони сказали гірке слово або припинили спілкуватися. Якщо працювати лише над усуненням зовнішніх ознак (наприклад, «зав’язати» зі сваркою або почати розмовляти після довгої мовчанки), проблема залишиться невирішеною. Саме тому скандали тривають регулярно.
Послухайте, що каже апостол Яків стосовно справжньої причини наших конфліктів: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої» (Як. 4:1-3).
Виявляється, причина всіх наших конфліктів криється не зовні, а в середині нас.
Що ж насправді призводить до конфлікту? Щоб це зрозуміти, проаналізуймо одну біблійну ілюстрацію: «А по декількох днях промовив Павло до Варнави: Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають. А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком. Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов. І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Марка, і поплинув до Кіпру» (Дії 15:36-39).
Як бачимо, між апостолом Павлом та Варнавою постала незгода. Що слугувало причиною? Богословські розбіжності у поглядах? Ні. Можливо, причиною суперечки був Марко? Звісно, що більшість із нас так і вважає, мовляв, якби не Марко, апостоли ніколи б не посварилися. Можливо, цього разу дійсно ні, але де гарантія того, що наступного разу не виникла б суперечка з якогось іншого приводу? По суті, справжньою причиною суперечки між апостолами був не Марко. Він був лише приводом до суперечки. Корінь суперечки знаходимо у 38 вірші: «Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії…» Виявляється, що коренем суперечки були особисті уподобання апостола Павла. Богослов’ям тут навіть і не пахне. Де, скажіть мені, написано в Біблії, що не можна було брати з собою Марка? Такого ніде не написано – це було особисте бажання Павла, з яким не погодився Варнава. Ось вам і причина для конфлікту.
До речі, в Книзі приповістей 19:11написано, що «розум людини припинює гнів її, а величність її – перейти над провиною». Виявляється, що подорож апостолів разом із Марком не суперечила б Біблії. Навпаки, це довело б їхню поблажливість до нього. Але так не сталося. Цьому стали на заваді особисті уподобання.
Дорогі друзі, запам’ятайте одну важливу річ: 90 відсотків проблем, які виникають у наших сім’ях, корінням сягають наших особистих переваг, бажань і уподобань, що навіть і близько не пов’язано з богослов’ям. Спробую переконати на прикладі.
Чоловік приходить додому з роботи і виявляє, що дружина не встигла вчасно приготувати вечерю або, можливо, поставила на стіл вчорашній борщ. Зчиняється сварка (я не вигадую, це реальність наших буднів). Скажіть мені, будь ласка, в чому причина конфлікту? У тому, що дружина вчасно не зварила борщу? А якби вона зварила його вчасно, однак ненароком пересолила, що було б тоді? Отож причина не в борщі і не в дружині, а в нас і наших власних уподобаннях. Зробили не так, як я хотів чи хотіла!
А якщо копнути ще глибше, то ми дістанемося егоїзму, який криється у нашому серці. Апостол Яків пише про це достатньо зрозуміло: «Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська» (Як. 3:14).
Чи звернули ви увагу на те, що заздрість і сварка криються в нашому серці, а, як відомо, «де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ». Хочете дізнатися, де захована причина вашого вчорашнього скандалу з дружиною? Підійдіть до дзеркала і уважно розгляньте те, що там бачите. Так, так, це ми. Дорогі брати і сестри, потрібно визнати те, що причина конфліктів лежить особисто в нас. Наш власний егоїзм є причиною більшості конфліктів. Зізнайтеся чесно, які почуття переважають у серці, коли ваших побажань не враховують? Перетворюєтесь на ніжну голубку чи рикаєте, немов лев?
А коли вас щось дратує у людині і ви вказуєте їй на це, – що керує вами: власна вигода, мовляв, мені це не подобається, чи дійсно щире прагнення, щоби людина змінилася для Божої слави? Це дуже важливе запитання, на яке потрібно дати чесну відповідь.
Отож, причиною конфлікту завжди стають наші бажання, які перетворюються на пожадливості, вимагаючи негайного задоволення. Коли ж бажання стають важливішими від того, що каже Бог і Біблія, конфлікт неминучий. Ось деякі приклади таких бажань:
Я бажаю все контролювати (те, що люди говорять, думають і роблять) відповідно до власних уявлень про ідеал.
Я бажаю бути прийнятим, хочу, щоб інші мене хвалили.
Я бажаю, щоб мене ніхто ніколи не засмучував, щоб люди завжди діяли згідно з моїми очікуваннями.
Я бажаю, щоб інші мене шанували, ставилися до мене з повагою.
Я очікую, щоб інші мені служили, задовольняли мої потреби.
Я бажаю бути компетентним в очах інших людей.
Я прагну, щоб інші цінували мене.
Чи впізнаєте себе? Це лише кілька невинних, на перший погляд, бажань, які контролюють наш розум. Що відбувається тоді, коли хоча б одне з цих бажань лишається незадоволеним? Виникає конфлікт.
Існує один надійний засіб, який допомагає вбити конфлікт у самому зародку. Знаєте, що це за засіб? Це покора. Зразком у цьому є, звісно, Ісус: «Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище
над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Флп. 2:4-11).
Світ звик до того, що нормальною реакцією на незадоволення власних бажань є гнів, християни ж повинні викорінювати таку модель поведінки і замість гніву виливати… любов, а замість гострих слів вимовляти… цілющі слова прощення. Впокоритися не означає здатися, а вийти переможцем, переможцем передусім над собою, над власним «я», а тоді вже у двобої коханих сердець, що ненароком стали заручниками ворога душ людських.
Бажаю вам, аби ваші сусіди були свідками не яскравих суперечок, сварок і сімейних драм, а ідилії стосунків, які стають справжнім діамантом серед бруду перекручених уявлень про подружнє життя.
Олександр Чмут, директор ТрансСвітового радіо в Україні