«Я буду Той Самий…»
Автор написав ці рядки у 79, за кілька років до свого переходу у вічність. Дияконське служіння, яке він звершував у своїй місцевій церкві, можливо і не вимірювалося світовими масштабами, проте він був щасливим і задоволеним. «У вас вже не той вік» – іноді чув у свою адресу, але у Бога немає пенсіонерів для розширення Його Царства. Та є й інший бік – частенько серед літніх людей доводиться чути: «Мені вже пізно брати участь у якомусь служінні; є молодь – вона нехай і працює». І тут річ не в літах. Постаріти душею можна і в двадцять літ, а можна навпаки – у глибокій старості мати живий дух і бадьорість молодечого запалу. Адже Бог піклується про своїх дітей і тоді, коли вони відчувають, що сили гаснуть і надія стає слабшою… Про це й пише автор цієї публікації.
У книзі пророка Ісаї 46:4 читаємо чудову Божу обітницю: «Я буду Той Самий до старості вашої і до сивини вас носитиму». Сьогодні я належу до переліку тих людей, днів часу мандрівки яких на землі «при силах – вісімдесят літ». Озираючись на висоти, якими проводив мене Бог, і темні долини, через які проходив мій шлях, можу впевнено сказати – Його обітниці завжди залишаються вірними і незмінними. Він разом із нами в радощах і скорботах, в перемогах і поразках. Він поруч, коли з грудей виривається нестерпний біль, коли від жалю та розпачу вмиваємося гіркими сльозами. Він чує нас у безвиході, коли, подібно до Давида, звертаємося до Нього, кажучи: «полічив Ти тиняння моє, помістив мої сльози перед Собою чиж вони не записані в книзі Твоїй?» (Пс. 56:9).
Пригадаймо патріарха Авраама. Чого тільки доводилося пережити йому після виходу із Уру Халдейського! Неприємні розмови з Лотом після сварки їхніх пастухів, розлучення зі своїм племінником… Певно, ці спогади не один раз виринали перед очима Авраама. З непередаваним терпінням у серці нерідко він згадував і той час, коли зі своїм сином Ісааком важким і скорботним шляхом йшов на гору. Та Авраам довіряв Богові навіть тоді, коли не повністю розумів Його наміри. Бездонно-глибокий і темний шлях, яким тоді він проходив, піднімав його до бажаних висот, на котрих Бог по-особливому йому відкрився. Коли Авраам «ввійшов у літа», разом із поступовою зовнішньою слабкістю його довіра і впевненість у Божих обітницях все більше і більше зміцнилася. «І спочив і спочив Авраам у старощах добрих, старий і нажившись…» (Бут. 25:8). Бог виконав обітницю, яку дав колись Аврааму: «І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого увесь край Ханаанський, на вічне володіння, – і Я буду їм Богом» (Бут. 17:8).
У Біблії ми знаходимо безліч прикладів того, як Бог піклується про Свій народ. Пригадаймо, що за сорок років мандрування пустелею, вони ніколи не мали потреби у найнеобхіднішому. Щоденно отримували «хліб із неба» (Вих. 16:4), в них ніколи не вичерпувались запаси води (1 Кор. 10:4), а «чобіт не зужився… на нозі» (Повт. 29:4).
«Не дрімає твій Сторож: оце не дрімає й не спить Сторож Ізраїлів!» (Пс. 121:3-4). «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» (Євр. 13:5).
На схилі прожитих років ті люди, які з Богом пройшли свій земний шлях, разом з апостолом Павлом можуть сказати: «Хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновлюється внутрішній» (2 Кор. 4:16).
Старіння і пов’язані з цим зміни – неминучі в нашому житті. Роки висмоктують міць та енергію, позбавляють нас фізичної сили, швидкості та спритності. Та є одна річ, яку ми ніколи не втратимо – це Божа любов. Вона ніколи не старіє. «Я буду Той Самий до старості вашої і до сивини вас носитиму» (Іс. 46:4).
Дійсно, і в юності, і в старості чудово жити з Богом і в Бозі! Тих, хто прожив своє життя з Ним, смерть не страхає. Вони мають надію на радісну зустріч у небесній славі, яка приготовлена для Божих дітей. У кінці земної пустелі вони отримають вічні оселі неба.
Якось один із моїх приятелів сказав: «Ти швидко сивієш». Він має рацію! Та мене це не турбує. Адже це – лише нагадування того, що моя «зима» скоро закінчиться. Розпорощаюся я тоді з холодними, огидними вітрами і колючими морозами. Літо моє, літо Господнє, літо нескінченне, вічне – вже близько-близько! Ще небагато нічних приморозків, а потім – навіки безхмарне сіяння неба!..
Василь Музика, диякон