У серці Центральної Азії
Для мене найбільша радість – коли я проводжу табори, де молодь переосмислює своє життя і приходить до покаяння. Також сповнююсь особливою радістю від того, коли відвідую бідних і допомагаю їм соціальними пакетами, коли вони відчувають, що Всевишній їх не залишив. Адже сльози хворих та людей з інвалідністю стають слізьми щастя, коли їх відвідують гості, коли з ними моляться і підбадьорюють їх. Я тішуся з того, що роблю те, для чого Він мене покликав.
Сподіваюся, вам цікаво почути розповідь мандрівника, що черговий раз побував у Центральній Азії. Ти наче в центрі епохальних подій, коли опиняєшся у старовинних містах, яким понад 2500 років! Дух захоплює, коли бачиш такі специфічні перехрестя культур, народів і століть,– і все це просто завмерло на місці.
Невже це могло так зберегтись? Невже ці цеглини досі без реставрації стоять у вцілілих мурах, мінаретах, величних комплексах медресе, християнських храмах, синагогах…
Йдучи кам’янистими вулицями, уявляєш бої, в яких проливалася кров завойовників, котрі велично в’їжджали через міські брами на конях і приймали поклоніння людей, що навіть повзли за ними на колінах.
Декілька днів подорожі степами й пустинями, і я у високих горах. Вони надзвичайні і незвичні! Це дикі вершини, круглорічно покриті білосніжними льодовиками, а в підніжжі – палюче сонце випалило всю рослинність і тільки колючки залазять у взуття, вказуючи на те, що я тут непроханий гість.
Та серед цієї особливої природи, культури, архітектури найважливішими для мене є люди. Вони тут надзвичайні.Тому й мене щороку манить сюди. Проте, з іншого боку, моє захоплення затьмарює глибока туга і плач за недосягнуті народи Центральної Азії.
Тут проживає понад 70 мільйонів людей, 95 відсотків яких – мусульмани, а кількість євангельських християн – не більше 30 тис. осіб.Десь вони почуваються вільніше, а от в самому серці Азії християн відрікаються батьки та їх переслідує влада, накладаючи штрафи у розмірі 2000$ за вивчення Біблії. Дівчат, які увірували, змушують виходити заміж не з доброї волі за мусульманина, з яким навіть не були знайомі, тому що так сказав батько.
Багатьох навернених похитнув страх перед відкриттям кримінальної справи і загрозою конфіскації майна. Хтось залишає свою країну і їде світ за очі. Іноді думаю, як же вони десятиліттями можуть терпіти все це? Коли тебе відраховують з коледжу за те, що ти засвідчив одногрупнику про Спасителя. Як у таких обставинах зберегти віру? Скільки все це триватиме? Чому? Ці питання метушаться в голові християнина тут щодня.Ось вам і серце Азії та реальність життя послідовників Іси Масіха (Ісуса Христа).
Друже, а ти думав, який шлях обираєш у цьому житті? Проживаєш життя мандрівником, що шукає пригод і задоволення,чи, можливо, візьмешся відвойовувати у духовній битві неспасенних людей?Щиро бажаю, аби ти почав молитись за переслідуваних, підтримувати місіонерів.Зрештою, сам живи благовістям. Ти можеш поїхати у місіонерську подорож замість своєї відпустки на море.
Живи Христом, цінуй все те, що маєш. І знай, що не тут, а на небесах ти отримаєш щастя і вічну радість від самого Господа і Спасителя. І того дня Він скаже: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!” (Мт. 25:21). Друже, чи знаєш ти своє покликання? Чи живеш ним?
Дячук Роман, адміністратор комітету зовнішньої місії