Що означає належати до Церкви?
Якщо ми прагнемо мати близькі стосунки з Богом, згодом дійдемо до питань: а яке моє служіння в церкві і чи готовий я вкласти весь свій потенціал у служіння?
Сьогодні блоґи і соцмережі «тріщать» від напружених обговорень щодо ставлення до Церкви. Дискусії, де Церкву як інституцію ставлять під сумнів, у розпалі. Люди знаходять безліч причин, згідно з якими можна ігнорувати помісну церкву і при цьому вважати себе віруючою людиною. Одні дотримуються думки, що церква зі своїми традиціями та устоями – це вчорашній день, відтак вичерпала свою актуальність. Інші вважають, що з церквою не варто ототожнювати себе, адже там багато лицемірів. Як на мене, це все одно що казати: «Я не ходитиму у спортзал, бо там багато людей із зайвою вагою».
Дехто ігнорує церкву, вказуючи на те, що не бачить там прикладу, а служителі самі відштовхують від церкви тих, хто туди приходить. Хтось каже, що церкву більше цікавлять його гроші, аніж він сам, тому у цьому вбачає вагому причину, аби не належати до неї. Хтось думає, що церква потрібна лише слабкодухим, які не утвердилися в житті, відтак церква для них є останнім шансом.
Ще однією з причин, чому люди не хочуть належати до Церкви, така: церков багато, а я один, тому не знаю, як визначитися з помісною церквою. На це скажу так: якщо ви хочете їсти і шукаєте хліба, ви не дивитеся на назву продуктового магазину, а шукаєте в ньому хлібний відділ.
На противагу реальній церкві сьогодні стало популярно “відвідувати” віртуальну – так звану інтернет-церкву. І багато хто вважає, що це чудово, мовляв, сплю скільки хочу, дивлюся, коли зручно, обираю проповідників і музику за своїми вподобаннями, «виходжу» з церкви, коли захочу. Зрештою, люди приходять до висновку, що християнство – це щось непопулярне, те, що віджило себе, тому краще зробити такий собі «мікс» зі східної філософії і деяких західних цінностей. Таким чином, християнство стає нецікавим за формою і змістом.
Як уже зазначалося, сьогодні ходити до церкви, а тим більше – служити, не прийнятно. Але поруч зі всіма цими атаками диявола Христос каже: «Я збудую Свою Церкву».
«Як основи зруйновано, – що може зробити праведник?» (Пс. 10:3). Диявол прагне зруйнувати не дах і стіни, а основи і фундамент. Ті сфери, які найбільш зазнають атаки сьогодні, – це церква і сім’я. І це робиться не тому, аби піддати сумніву важливості цих двох інституцій, а з метою зруйнувати все, що можна.
Руйнація сім’ї – трагедія нашого часу. Подивіться, як висміяна сьогодні сім’я в серіалах, фільмах, ток-шоу, принижена в сучасній літературі, розтоптана через законне право на розлучення, перекручена через легалізацію мерзенних збочень, через вільне кохання і безвідповідальність у статевих стосунках. Сучасне суспільство прописало нові і вигідні правила моралі та життя за кредо: «Геть старі забобони!» Так плотська пристрасть перетворила людей на рабів їхньої власної ж похоті.
Поруч із руйнуванням сімейних цінностей є не менш руйнівна атака на Церкву Ісуса Христа. Що відбувається сьогодні з помісною церквою? Мета диявола – розкритикувати її, зробити пародією і виставити у найнепристойнішому світлі. Церква трансформується у клуб за інтересами, у розважальне місце, де більше споживають, аніж віддають. Хтось сприймає церкву як закриту секту, яка живе за принципом: живемо для себе і зберігаємо своє.
Руйнування важливих Божих основ веде до повної світової катастрофи, і ми близькі до цього. У нас з вами залишилося мало часу – в останні дні критика сімейного устрою і церковних цінностей лише посилиться, бо наш ворог знає, що у нього мало часу. І тим не менш – Христос будує Церкву Свою.
Чи готовий ти вкласти своє життя для того, щоб служити разом із церквою? Чи готовий ти віддати все для того, щоб вона торжествувала? У Посланні до ефесян 5:25-27 написано: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!» Христос любить Церкву. Турбується про неї. Помер за неї. Христос хоче поставити її славною, без вади чи плями.
Як би ви ставилися до того, якби вашу дружину щоразу критикували, мовляв, подивися на неї, як вона одягається, говорить, поводиться?.. А чи не думаєте ви, що це відбувається постійно щодо Нареченої Ісуса Христа? І це вже стало нормою.
Пригадаймо, що таке церква. Слово «церква» походить від грецького «еклезіа», що означає «зібрання» чи «скликані». Це окрема група людей, яких обрав Ісус Христос, відокремлених від світу. Цим терміном у Давній Греції визначали людей, зібраних за полісом – містом. Вони були викликані за місто для того, щоб вирішувати проблеми цього полісу. Таке зібрання людей називали «церквою». Христос каже: «Я побудую Церкву, Свою еклезію, Свою групу людей, яка вирішуватиме проблеми цих полісів і мегаполісів».
Ми з вами маємо велику честь і привілей бути членами Церкви Христової. Сьогодні церква уповноважена Христом вирішувати важливі питання життя у цьому світі. Також церква є причиною прославлення Христа на небесах. Диявол же робить усе для того, аби християнин не був задоволений церквою. І, на жаль, багато християн критикують “місце, на якому сидять”, людей, з якими служать, служителів, яких мають. І це частина бісівських планів зі зруйнування церкви. Звісно, помісна церква недосконала. Але це відбувається з тієї причини, що в ній є ти. Однак Господь працює у цій недосконалості! Він змінює нас не лише, щоби ми захоплювалися спасінням і істинами зі Слова, але щоб виконували своє призначення, проголошували істину Божої благодаті. Здорова церква постійно турбується про виконання Великого Доручення, до чого ми, власне, і покликані (Мт. 28:19-20).
Церква – це також місце нашого зростання і збудування, «щоб приготувати святих на діло служіння» (Еф. 4:11). Дозвольте, щоби вам у церкві служили. Майте людей, які наставлятимуть і формуватимуть вас. Зрілі люди, які зміцнюються у Господі, залежні в Тілі Христовому. Незалежність людини у церкві – це ознака дитинства і духовної нерозвинутості. Люди віри мають величезну потребу у залежності в Тілі Христовому. Наскільки ви відчуваєте цю залежність? Церква – це місце служіння один одному.
Церква – це місце, де ми можемо реалізувати свій духовний потенціал. Церква – місце поклоніння Богові. Все, що звершує Бог сьогодні, Він звершує через Свою Церкву. Вона має особливі права і відповідальність у світі. В цьому її привілей і важелі впливу. Ось чому диявол атакує Церкву. Вона «стовп і підвалина правди» (1 Тим. 3:15). Якщо є істина про шлюб і сім’ю, – церква має проголосити це. Якщо є істина про гріх і гріхопадіння людини як ключова проблема її життя, яку потрібно вирішити, – потрібно сказати про це. Якщо є істина про Божу милість і спасіння в Ісусі Христі, – Церква має ствердити це. Якщо є істина про завтрашні Божі суди, – вона має говорити про це.
Церква – ковчег спасіння для людей. Перед тим як Господь нас забере, буде так само, як за днів Ноя. Коли Ной будував ковчег, він не втрачав завзяття робити те, що звелів Йому робити Бог. Отож не втрачаймо і ми ревності у виконанні свого служіння. Цінуйте церкву і долучіться до її покликання. Церква – Боже представництво у світі, через що проходять радикальні зміни у серцях людей, вона впливає на розвиток суспільства.
Справжні радикальні зміни у наше суспільство прийдуть не тоді, коли вкотре зміниться влада чи ми станемо членами європейської спільноти, а коли церква, кожен член церкви, силою Духа Святого донесе до людей принципи біблійної радикальної реформації, коли церква вийде за межі своїх стін і парканів, щоб донести людям Євангеліє.
Як не дивно, але сьогодні найбільше критики на церкву лунає із лав самої ж церкви. «Сучасна церква неспроможна дати людям те, що їм потрібно», – переконані деякі християни. Інші кажуть, що церква має підлаштуватися під запити і погляди сучасної людини, тому що речі, про які ми говоримо і проповідуємо, несучасні і застарілі. Деякі ж християни доходять до такої «світлої» думки, що Бог спасає людей поза Церквою.
Ознака духовної зрілості – це посвячене служіння в церкві. Якщо ми спасенні і дбаємо про свої особисті стосунки з Богом, стежимо за кліматом у нашій сім’ї, правильно розставляємо акценти, то ми неодмінно зрозуміємо, що повинні більше віддати себе на служіння. У чому це полягає? Спершу візьміть відповідальність за членство в помісній церкві. Це не просто зазначатися у списках, а розуміти місце свого служіння в ній. Вийдіть із віртуального світу і подивіться на реальних людей. Ви ніколи не навчитеся служити людям, коли не бачитимете їхніх очей.
Прийміть церкву як свою духовну сім’ю, будьте чуйними до потреб людей, зрозумійте потенціал і можливості своєї церкви. Служіть членам своєї церкви, бо їх любить Христос. Любити людей у церкві важче, ніж у світі. Бо в церкві серед нас – усі святі… А в світі все зрозуміло й очевидно: вони не пізнали істини, тому й їхня поведінка і спосіб життя відповідні. Там пороки, неправда, підлість, гріх. Треба мати багато мудрості, щоб любити тих, які ще не наставлені у вірі, ще не підросли і слабкі, ті, хто вищий і здібніший від нас. Тому апостоли й писали нам: любіть один одного, терпіть один одного, служіть один одному.
Коли у 24 роки я став пастором, зрозумів, що мені складно любити людей у церкві і приймати їх. Я побачив, що у моїх проповідях постійно звучать нотки претензій і якихось особливих очікувань від інших. Ця боротьба тривала десь півтора року. Однак Бог привів мене до такої істини: якщо ти не любитимеш Моїх дітей, ти не зможеш бути Моїм служителем, адже служіння Мені, любов до Мене – це любов до Моєї Церкви.
Отож наскільки мої плани і мрії відповідають місії церкви? Наскільки моя кар’єра, хобі чи задоволення сприяють або ж збігаються зі служінням церкви? Як я служу своїми дарами, адже ми всі обдаровані Богом для служіння. Присвятіть себе постійному, стабільному служінню в церкві, не симптоматичного чи ситуативного.
Незалежно в якій ви церкві – маленькій чи великій, історичній чи новоутвореній, – якщо ми говоримо про повноцінне життя, це життя боротьби. Ніхто не готовий платити високу ціну за своє служіння. Однак служити в церкві – це погодитися на життя тривалих перемін і не чекати швидких результатів, адже глибинні процеси потребують цього. «…Довготерпіть аж до приходу Господа! Ось чекає рільник дорогоцінного плоду землі, довготерпить за нього, аж поки одержить дощ ранній та пізній. …Бо наблизився прихід Господній! (Як. 5:7-8).
Служити Церкві – це жити життям самозречення. Це забути про славу і гордощі, а похвалу отримувати лишень від Духа Святого. Звісно, ми маємо підтримувати один одного, але не чекати подяки від людей. Ви запитуєте: «Чому я повинен так жити?», бо Бог вас обрав. Ми – Божі слуги і раби, тому і служити повинні Йому у повному посвяченні і тривалому служінні. Результати вимагають витривалості, а не насолоди від життя. А Він не забариться із нагородою, якій немає рівних на землі.
Валерій Антонюк, голова Союзу ЄХБ