ПРАГНЕННЯ ДО ДУХОВНОЇ ОСВІТИ У ЄВАНГЕЛЬСЬКО-БАПТИСТСЬКОМУ БРАТСТВІ (1906-1929 роки)
Перспектива очима попередників
Євангельсько-баптистське братство завжди прагнуло мати підготовлених служителів і піклувалося про те, щоб віруючі зростали в пізнанні Господа і Його Слова. Можна сказати, що це одна з відмінних особливостей євангельських християн-баптистів: не така, як водне хрещення по вірі чи автономія кожної помісної церкви, але все-таки досить значна. Вже православні дослідники відзначали незвичайну тягу до знання Біблії серед євангельського співтовариства, що відділилося від панівної православної церкви. Відроджені віруючі-штундисти в Україні часто навчалися грамоти, читаючи Новий Заповіт, а один із піонерів баптизму, Іван Рябошапка, вивчив німецьку мову, щоб читати Новий Заповіт по-німецьки і більше розуміти зміст прочитаного.
Один із дослідників штундизму свідчив: «Всі, хто знає штундистів, вважають їх за людей чесних, тверезих, розумних, працьовитих, за передових людей селянського стану… Потрібно бути занадто озлобленим, щоб ставитися з презирством до людей, які вічно зайняті роботою, а вільний час присвячують грамоті».
Без сумніву, бажання відродженої людини пізнавати Біблію, а також віровчення і практика церков євангельських християн і баптистів сприяли процесу навчання. Віруючі, не маючи можливості вивчати богослов’я в навчальних закладах, постійно займалися самоосвітою. Такі самородки, як Дей Мазаєв або Василь Іванов, завдяки власній старанності, набували великих знань, які використовували як з метою благовістя, так і з метою апологетики, захищаючи баптистські віросповідні принципи.
Перша спроба здобуття богословської освіти пов’язана з діяльністю Тифліської громади баптистів, що стала зразком для наступних громад, які виникали на території Російської імперії. У 1875 році Тифліська громада відправила на навчання в Гамбург свого молодого проповідника Василя Павлова. У Гамбурзі його прийняв відомий діяч баптизму Йоганн Онкен, який саме був зайнятий організацією семінарії для баптистів Європи. Пізніше в Гамбурзькій семінарії вчилися ще деякі служителі з Росії, у їхньому числі – відомий богослов Іван Каргель.
Однак це навчання не було доступне широкому колу служителів. Воно було дорогим, вимагало знання німецької мови і було пов’язане з трудністю виїзду за кордон.
Проблема богословської освіти зростала з розвитком євангельського руху, з потребою донести Євангеліє широкому колу населення Росії, включаючи освічених, інтелігентних людей. Коли утворився Союз баптистів (у 1884 році), це питання постійно порушувалося на всеросійських з’їздах. Відповідальні працівники розуміли важливість богословської освіти і намагалися щось зробити в цьому напрямі, хоча обставини були проти них.
До 1905 року, а саме до царського Указу «Про засади віротерпимості», організувати навчання було абсолютно неможливо. Тільки пастор і євангеліст Вільгельм Фетлер, латиш за національністю, і богослов баптистського братства Георгій Шипков змогли здобути деяку богословську освіту за кордоном.
Нагадаємо, що до 1905 року в російсько-українському євангельсько-баптистському братстві стало більш рельєфно намічатися відокремлення гілки євангельських християн, громади яких вже існували в ряді місць. У 90-ті роки діяльність Союзу російських християн була паралізована жорстокими гоніннями Побєдоносцева. Нові громади існували розрізнено. Віруючі цих громад найменше замислювалися над назвою, але жили духовним життям у міру своїх розумінь євангельських істин і приводили інших до Христа. З пожвавленням діяльності Союзу російських баптистів частина новоутворених громад приєдналася до баптистів, а частина, взявши назву «євангельські християни», утворила в 1909 р. під керівництвом І. С. Проханова Союз євангельських християн. Догматичної ж відмінності між євангельськими християнами і баптистами не існувало. Таким чином, з 1909 р. у Росії існували два союзи і два братства спорідненого євангельського сповідання, які пізніше об’єдналися в один союз і в одне братство.
Баптистська семінарія в Лодзі
У жовтні 1907 року німецькі баптисти відкрили богословську семінарію в польському місті Лодзь (ця територія тоді входила до складу Російської імперії). Ця семінарія допомогла багатьом братам із Росії здобути богословську освіту.
На Всеросійському з’їзді баптистів 1908 року в Києві було вирішено послати в семінарію одинадцять чоловік. На наступному з’їзді, в 1909 році, в Ростові-на-Дону було прийнято рішення клопотати перед владою про відкриття трирічної семінарії разом із російськими баптистами-німцями і братніми менонітами в Москві.
У 1910 році з’їзд баптистів в Петербурзі вирішив відкрити трирічне училище для підготовки благовісників.
Проте всі ці наміри не були здійснені через брак коштів і протидію влади. Лодзінська семінарія залишалася єдиним богословським закладом, де могли навчатися російські брати.
Всього за період з 1908 до 1912 року у Лодзінській семінарії пройшло навчання близько двадцяти молодих служителів з Росії. Багато студентів зробили згодом великий внесок у служіння баптистського братства.
Підготовка служителів в Союзі євангельських християн
Здобуті знання в Англії, Німеччині й у Франції допомогли Івану Проханову не тільки розширити свій християнський світогляд, а й дали можливість організувати богословську освіту в Росії. У 1898 році він почав плідну і багатогранну євангельську діяльність. Йому вдалося видати пісенний збірник «Гуслі», який складався з його власних і перекладних пісень. У 1906 році він приступив до видання журналу «Християнин».
Питання духовної освіти постало у всій своїй гостроті й актуальності. У жовтні 1905 року в Петербурзькій громаді євангельських християн з ініціативи Проханова створюється Рада з виховання та освіти. Рада організувала шеститижневі курси для проповідників, які відкрилися 15 січня 1906 року. У програму курсів входили такі предмети: «Тлумачення книг Святого Письма»; «Історія Християнської Церкви»; «Методи проповідування Слова Божого»; «Важливі питання християнської віри». Крім того, в програму були включені деякі загальноосвітні предмети.
Подібні курси проводилися також у 1907 році. Програма стала більш богословською, в неї входили: «Вчення про Бога»; «Вчення про гріх та освячення»; «Тлумачення Євангелія від Матвія»; «Тлумачення Євангелія від Марка»; «Тлумачення Євангелія від Івана»; «Тлумачення Послання до колосян»; «Тлумачення Об’явлення»; «Історія євангельського руху за кордоном»; «Географія Палестини».
У 1913 році Союз євангельських християн отримав дозвіл на відкриття в Петербурзі дворічних Біблійних курсів. На курсах навчалося дев’ятнадцять молодих проповідників. Однак із початком Першої світової війни курси були закриті.
Богословська освіта після революції
Коли відгриміли залпи Першої світової війни, закінчилася революція і громадянська війна, Союз баптистів знову повернувся до проблеми богословської освіти.
Але все, що змогли зробити в наступні три роки, – це організувати короткі регіональні Біблійні курси. У 1922-1924 роках тримісячні курси в Пісках Воронезької області проводив відомий проповідник В.П. Степанов (кілька наборів), у 1923 році місячні курси в Москві та Самарі провів В.Г. Павлов.
Восени 1923 року Союз баптистів домовився провести спільні Біблійні курси з євангельськими християнами в Ленінграді. На цих курсах було п’ятдесят курсантів, по двадцять п’ять від кожного союзу. Матеріальне забезпечення дев’ятимісячних курсів також несли порівну обидва союзи. У 1925 році ця співпраця припинилася.
Біблійні курси євангельських християн
У 1920-ті роки євангельські християни змогли провести кілька короткострокових місцевих Біблійних курсів. Найбільш значними з них були курси, що проводив у Сумській області відомий богословов Іван Каргель. Ці курси закінчило п’ятдесят п’ять братів.
У січні 1925 року Союз євангельських християн відкрив у Ленінграді річні Біблійні курси, які проводилися до 1929 року і випустили близько чотирьохсот проповідників. На курсах викладалися: «Вступ до Старого і Нового Заповітів», «Гомілетика» (І. Проханов); «Догматика», «Тлумачення Об’явлення», «Вчення про друге пришестя Христа» (І. Каргель); «Апологетика», «Теорія музики», «Церковний спів» (Н. Казаков); «Екзегетика» (В. Биков); «Історія християнства» (І. Проханов); «Методика служіння» (А. Карєв).
Для цих курсів І. Проханов написав спеціальний посібник під назвою «Коротке вчення про проповідь», в якому містилися практичні поради для проповідників-початківців і приклади проповідей відомих служителів. Цей посібник до теперішнього часу є популярним.
Біблійні курси в Ленінграді мали велике значення для розвитку справи Божої. Багато випускників надалі працювали на величезних просторах країни, а деякі опинилися на чужині і там здійснювали служіння в слов’янських громадах.
У 1929 році Біблійні курси євангельських християн в Ленінграді було закрито.
Біблійні курси баптистів у Москві
Союз баптистів також не залишав ідею власної баптистської біблійної школи.
Про це говорили на з’їздах, про це молилися в помісних громадах.
Організація курсів потребувала напруження сил і матеріальних пожертвувань. Велику роль у вирішенні назрілих питань, у тому числі і питання освіти, відіграв 26-й з’їзд баптистів, який проходив у Москві з 14 по 18 грудня 1926 року. На ньому було прийнято новий устрій і нову назву союзу – Федеративний союз баптистів. До нього увійшли регіональні союзи баптистів, що зберегли при цьому певну самостійність. Було обрано Правління у складі Н.В.Одінцова, П.В. Іванова-Клішнікова і П.Я. Дацька.
Дозвіл на відкриття Біблійних курсів було отримано 9 травня 1927 року. Відкриття відбулося 1 грудня 1927 року і було приурочене 60-річчю євангельського пробудження в Росії.
Повідомляючи про відкриття Біблійних курсів, П. В. Іванов-Клішніков писав: «Приступаючи до цього великого почину, ми ні на хвилину не повинні забувати, що тут ми завжди будемо стояти перед небезпекою: перетворити нашу школу в свого роду фабрику для виготовлення штампованих проповідників. Але наявність небезпеки не заплямовує самої справи і не повинна призвести до відмови від цієї справи…
При переході слухачів з одного курсу на інший буде братися до уваги не тільки успішність у проходженні наук, а й духовний стан слухачів, і ті з них, які не виявляться на належній висоті, не будуть допущені до подальшого перебування на курсах. Крім того, проходження біблійних курсів не буде само по собі давати випускникам жодних прав і переваг…» («Баптист», № 5, 1927).
Біблійні курси були організовані як стаціонарні і, по суті справи, були біблійною школою. Їхня програма була розрахована на три роки.
Перервана спадкоємність
Біблійні курси були задумані з метою підготовки богословсько-освічених і духовно зрілих служителів, які надалі трудитимуться на відповідальних посадах у баптистському братстві. Керівні брати бачили в них свою гідну заміну.
Але обставини склалися по-іншому.
На жаль, Біблійні курси баптистів проіснували всього півтора року. У квітні 1929 року вони, як і Біблійні курси євангельських християн в Ленінграді, були закриті. Правління Федеративного союзу баптистів звернулося до органів влади з клопотанням про скасування закриття курсів, але воно було відхилено. П.В. Іванов-Клішніков, завідувач курсів, був заарештований і засланий на три роки в Алма-Ату. Приводом до арешту була його доповідь «Праця і завдання баптистів у СРСР», виголошена ним на Всесвітньому конгресі баптистів у Торонто в 1928 році. Курсанти, які приїхали на чергову сесію, отримали приготовлені навчальні матеріали і змушені були роз’їхатися по домівках.
У травні 1930 року влада конфіскувала будинок по вул. Брестській, 29, що належав Союзу баптистів, в якому розміщувалися Біблійні курси, канцелярія і квартири працівників союзу.
Наближалися 30-ті роки, похмурі роки в історії нашого братства. З чаші гонінь довелося випити багатьом віруючим; не оминула ця чаша і курсантів Біблійних курсів.
Мало хто з них опинився на духовній роботі, як це передбачалося. Більшість пройшла через випробування і поневіряння. Деякі були розстріляні або померли в таборах, деякі загинули на фронтах Вітчизняної війни.
Без сумніву, та обставина, що Союз баптистів виявився знекровленим і вже не відновився після репресій 30-х років, мала негативні наслідки для подальшої історії нашого братства. Коріння багатьох проблем і труднощів 1950-1960 років слід шукати саме в тому, що порушилася духовна спадкоємність і в складний час у керівництві братства не виявилось авторитетних служителів, котрі зберігали б традиції і вірність першопрохідців євангельсько-баптистського руху.
Олександр Нагірняк
пастор, магістр гуманітарних наук