Послух Слову чи прихований бунт?
«Випробовуйте самих себе, чи в вірі ви, пізнавайте самих себе».
2 Кор. 13:5
Оцінюючи якість свого християнського життя за шкалою від одного до десяти, яку б оцінку ви поставили собі? А тепер хотів би, аби ми подумали, що є цим мірилом, яким можна виміряти нашу віру? За яким критерієм ми ставимо собі оцінку нашої віри?
Зі Слова Божого нам відомо, що одного разу настане день, коли до Бога прийдуть люди і наводитимуть різні аргументи на користь своєї віри. Одні скажуть: «Ми демонів виганяли в Твоє Ім’я». Інші додадуть: «Чудеса творили в Твоє Ймення». А Христос їм скаже у відповідь: «Відійдіть від мене, Я ніколи не знав вас». Як бачимо, можна бути високо релігійною, активною людиною, однак це зовсім не є показником нашої віри. Більше того, виявляється, що можна «по-духовному» приховувати, маскувати свій бунт проти Бога і Його Слова.
То що ж є справжнім мірилом, індикатором нашої віри? Про це можна багато дискутувати, проте тут найважливіше ось що – послух Слову Божому. Зауважу, що не так важливо, наскільки ви любите читати Біблію. Важливішим є те, як Біблія змінює ваше життя, ваш характер, який плід приносить Слово Боже у вашому житті. Також нам варто перевірити себе, чи, бува, не приховуємо свого непослуху і бунту проти Бога за якоюсь «духовною» діяльністю?
З власної практики пасторського служіння можу сказати, що християни зростають у вірі по-різному. Іноді спостерігаєш за новонаверненим братом чи сестрою, як стрімко змінюється їхній характер на краще, зокрема відновлюються зруйновані стосунки з людьми, і радієш наявному процесу освячення. Проте на противагу цьому іноді чуєш: «А що ж я вдію, якщо в мене такий характер!?» На жаль, таке кажуть люди, в яких великий «стаж» християнського життя. Чому так відбувається, що Слово Боже одну людину преображає, а інша залишається незміненою роками, а якщо є зміни, то їх складно помітити?
Відповідь на це питання я знайшов в одному біблійному тексті. «…Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добру землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те в тридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Мт. 13:3-9).
Аналізуючи чотири види ґрунту, про які говорив Христос, чомусь багато віруючих тлумачать це так, що три ґрунти, які не принесли плоду, – це невідроджені, невіруючі люди. А от добрий ґрунт – це ми, спасенні діти Божі.
Я ж хочу, аби ми розширили розуміння цього тексту і побачили, як часто саме ми, віруючі люди, бунтуємо проти Бога. Бунтуємо тим, що буваємо закриті до Слова Божого, не сприймаємо його, не дозволяємо йому змінювати нас. Хоча часто розуміємо Його волю та чуємо, як Дух Святий нам докоряє, знаходимо масу виправдань, щоб діяти навпаки. Позаяк дуже часто ці виправдання мають особливо «духовний» вигляд, тим не менше, вони є прихованим бунтом проти Бога.
Отож чотири ґрунти і чотири наших ставлення до Божого Слова, які сьогодні можна помітні серед християн.
І. «Край дороги» – тверде серце
Земля «край дороги» втрамбована, тверда, і якщо туди падає зерно, воно просто відстрибує від ґрунту, не маючи змоги впасти всередину. Шкода, що це явище сьогодні спостерігається серед нас, християн. Ми часто слухаємо проповіді, читаємо Біблію, а Слово нас не торкається, ми залишаємося незмінними. Ще в неділю чули проповідь у церкві, а вже в понеділок вранці не пам’ятаємо, про що йшла мова, не говорячи про те, щоб змінювати щось у собі. Чому?..
Я побачив, що для цього маємо багато причин, тож деякі з них хочу порушити.
Упереджене ставлення до проповідника
Люди по-різному ставляться до проповідників. Буває, починає говорити один проповідник – усі дістають Біблії, зошити, ручки та готові конспектувати. І тут не так важливо, що він запропонує для роздумів. А буває навпаки – виходить проповідник читати Слово, а багато слухачів уже в своєму серці кажуть: «Ну що ж він може сказати?» Хоча цьому братові Бог відкрив важливі істини, які церква має почути, а ми своїм упередженням повісили «ярлик» на нього, назавжди втрамбувавши ґрунт свого серця. І хай там що цей брат говорить, ми все сприймаємо критично або ж просто несерйозно.
Упереджене ставлення до біблійних текстів
Це ще один «каток», машина для ущільнення ґрунту, яка втрамбовує родючу основу нашого серця. Дуже часто, читаючи біблійний текст, особливо якщо це знайомий текст, у нас наперед готове його тлумачення. Ми не бажаємо, аби Дух Святий відкрив нам щось нове. А коли чуємо якийсь незвичний нам новий погляд, ми дуже категорично до цього ставимося. Коли ви прочитали текст, який я вибрав для наших роздумів, можливо, й у вас промайнула думка: «Ото вже й текст обрав цей проповідник! Що ж тут можна ще нового сказати? Вже стільки проповідей виголошено на цю тему!» Так, дійсно сказано багато роздумів на цей текст. Тим не менше, давайте дозволимо Святому Духові докорити нам та навчити чогось особливого сьогодні.
Неправильний мотив вивчення Біблії
Якби я запитав у вас, чому ви читаєте Біблію, що б ви відповіли? Я помітив, що багато людей розкривають Біблію не для того, щоб прочитати те, в чому їм потрібно змінюватися, а для того, щоб здобути впевненість у тому, що вони роблять. Я зустрічав людей, які читали та вивчали Слово, аби виправдати свою поведінку, довести свою правоту. В їхньому житті були помилки і, замість того щоб змиритися і покаятися, вони почали шукати в Біблії собі виправдання. З таким підходом до Біблії людина закрита і нездатна почути, що Бог хоче їй сказати. Слово не проникає в серце, а просто відстрибує від його твердої броні. Ззовні може видаватися, що людина достатньо духовна, цитує Писання та готова за істину боротися, та насправді це є прихованим бунтом проти Бога. Такі люди часто «прикриваються» одним текстом Писання, щоб не виконувати іншого.
Утома
В одній церкві після богослужіння я почув: «Як гарно я сьогодні відпочив душею!» А під час проповіді в іншій церкві – «Сестро Маріє, не спи!» Я допускаю, що Бог може говорити і через сон, але, сподіваюся, ми не для того ходимо до церкви. Можливо, це звучить як жарт, але насправді це реальність. Багато християн не готуються до того, щоб іти в церкву. Замість того щоб в суботу раніше лягти спати, аби в неділю прийти в церкву свіжими, відпочилими, готовими до навчання, вони, навпаки, назбирують купу роботи на суботній вечір! В неділю ж ледь піднімаються з ліжка й спізнюються на богослужіння. Прийшовши ж, думками перебувають у справах або ж почуваються настільки стомленими від них, що й світ не милий. І що можна в такому стані сприйняти з того, що проповідують? Людина не готова чути – серце втрамбоване.
Як бачимо, ми, християни, можемо бути закритими до сприйняття Слова Божого. Насіння, яке впало «край дороги», означає наше тверде серце.
ІІ. «Кам’янистий ґрунт» – поверховий ентузіазм
Певно, ви пам’ятаєте такі церковні зібрання чи проповіді, після яких виходили з дому молитви окриленими, натхненими, готовими щось змінювати в своєму житті. А наскільки у вас вистачало цього ентузіазму? Ймовірно, минав час і ви помічали, що втілити це не так уже й просто. І що відбувалося далі? Ви все ж таки йшли до кінця чи опускали руки та зупинялися? Багато людей зупиняються та не бажають щось змінювати в собі, а дехто, взагалі, розчаровується і відкрито бунтує, не погоджуючись із принципами Слова Божого. На мою думку, для цього є дві причини: неправильний мотив приходу в церкву і складність праці над собою.
Неправильний мотив приходу в церкву
Чому ви є віруючим? Що вас тримає у церкві? За що ви тримаєтеся в християнстві? Які найбільші переваги вашого слідування за Христом ви можете назвати? Я дуже часто запитую про це у віруючих людей, і вони охоче розповідають мені свої свідчення. Отож я помітив, що більшість свідчень зводиться до того, як людям було погано в житті без Бога, а з Ним стало прекрасно. Коли я чую такі свідчення, мені стає сумно. Сумую тому, що люди лише на цьому сконцентровані. Безперечно, з Богом краще жити на цій землі, але це не основне наше надбання! Багато людей прийшло до Христа, щоб Він вирішив їхні життєві проблеми, а забули про основну проблему – проблему своєї вічності.
Вічне життя з Христом – ось наше найбільше надбання. А благословення в земному житті є лише маленьким бонусом, подаруночком, порівняно з вічністю, яка нам приготовлена! Та чомусь люди більше зосереджені на цих маленьких подарунках. Усе ж Бог не зобов’язаний нам давати благословення в земному житті. Якщо Він щось і посилає нам, то це Його велика милість до нас. А що відбувається у вас, коли трапляються труднощі? Багато людей саме тому розчаровуються в християнстві, що в них були неправильні очікування.
Складність праці над собою
Я знаю християн, які надто сильно запалювалися звершенням якогось служіння для Господа, та згодом цей ентузіазм зникав. І зникав лише з тієї причини, що люди не були готові сплачувати певну ціну, адже для цього потрібно жертвувати часом, своїми силами та ресурсами. Якось молодий брат взявся проповідувати у церкві – він загорівся цим, але після кількох спроб сказав: «Я не буду проповідувати, тому що в мене не виходить так, як у тебе». Я ж відповів: «Брате, я не народився з Біблією в руках, і твоя перша проповідь була значно кращою від моєї першої. Тому в тебе є потенціал, якого слід розвивати. Старанно вчися та працюй над собою, вивчай Слово».
Ми живемо в світі, де люди звикли до напівфабрикатів – усе швидко, легко, зручно… Але не все так просто в реальному житті. Якщо ми дозволимо Святому Духові докоряти нам та захочемо змінюватися, то нам не все легко вдаватиметься, але саме воно перевірить наше посвячення та послух Богові.
ІІІ. «Терен» – духовний бур’ян
Третій ґрунт, про який говорив Христос, сам по собі був непоганий, але проблема в тім, що на ньому ще щось росло – бур’ян. Тут мова йде про наші компроміси, які ми допускаємо в духовному житті. Саме ці речі заглушають добрі посіви Слова Божого в нашому серці. Нижче наведу кілька таких бур’янів.
Матеріалізм
Сьогодні, як ніколи, зусібіч пропагується успіх у матеріальному аспекті. Нині звідусіль можна почути заклики до швидкого збагачення, процвітання та просування кар’єрними сходинками. Книги про успіх ні на мить не затримуються на прилавках книжкових крамниць. Реклама «швидких та легких» грошей заполонила мислення суспільства, і це певною мірою вплинуло на Церкву Ісуса Христа.
Все частіше й частіше я помічаю, як змінюються пріоритети у віруючих людей на користь матеріального достатку. Я не є проповідником аскетичного способу життя і не вірю в те, що гроші псують характер людини, насправді гроші виявляють те, якою людина є за своєю суттю. Ми можемо користуватися матеріальними благами, які нам Бог дав можливість придбати. Але боюся, аби не сталося те, про що сказав один мудрець, до якого прийшов чоловік із запитанням: «Я чув, що грошолюбство – велике зло, чи не так?» На це мудрець попросив його підійти до вікна та запитав: «Що ти бачиш?» Чоловік сказав, що бачить дерева, квіти, дітей, які граються у дворі. Тоді мудрець попросив його підійти до дзеркала та запитав, що він бачить там. Чоловік відповів, що бачить себе. Мудрець підсумував: «У вікні – звичайне скло, коли ми дивимося крізь нього, то бачимо інших, а коли до цього скла додати трошки срібла, то перестаємо бачити все, крім самого себе. Так буває і з людьми. Людина живе, радіє спілкуванню з іншими, але щойно даси їй трохи срібла, вона перестає бачити інших людей».
Нам слід переглянути власне ставлення до матеріального достатку, чи, бува, не затулило воно нам інших людей, церкви, Бога? Звісно, ми маємо турбуватися про свою сім’ю, забезпечувати її фінансово. Перегляньмо своє серце, чи не стала моя турбота про сім’ю прихованим бунтом? Чи не приховую я цим своє небажання виконувати Велике Доручення, жертвувати на місію, дбати про спасіння і потреби інших?
Лінь
Це ще один величезний бур’ян, який виріс у суспільстві, в якому ми живемо. Я дивуюся, що сучасне людство більше виправдовує лінь, ніж критикує. Сьогодні так кажуть: «Лінь було підійматися пішки на дев’ятий поверх – винайшли ліфт», «Лінь було підвестися з ліжка до телевізора – винайшли пульт». Люди ще якось піднімаються вранці з ліжка та йдуть на роботу, адже за щось же потрібно створювати для себе комфортабельні умови відпочинку. Однак вони охоче залишили б роботу, якби лишень була така можливість прожити без неї.
А як в нас із цим бур’яном? Чому останнього разу, коли потрібно було піти на служіння, ви просиділи вдома? Або ж скільки разів ви просиділи вдома, коли ваша церква будувала дім молитви? Звичайно, ви завжди знаходили «духовні» відмовки, чому ви не робили того, що мали зробити, але лише ви знаєте справжню причину. Тільки ви знаєте, була на це справжня причина чи лише прихований бут проти Бога.
Невдячність та нарікання
Цей бур’ян є найбільшою нашою проблемою, оскільки це порушення першої з десяти заповідей. І це вже не прихований, а відкритий бунт проти Бога. Коли бувають складні ситуації у вашому житті і ви нарікаєте або ж просто НЕ дякуєте за це Богові, цим самим ви кажете: «Боже, на Твоєму місті я б цього не допустив». Ми вважаємо себе розумнішими від Бога, інакше кажучи, самі стаємо для себе богом.
Ми можемо дуже щиро бажати плоду в нашому житті, бажати бути знаряддям у Божих руках, але якщо є терен та бур’ян у нашому серці, вони заглушать усі добрі посіви Слова Божого.
-
«Добра земля»
Четвертий ґрунт – це добрий ґрунт. Як ним бути? Як бути цією доброю землею, яка приносить рясний плід? Просто покаятися у всьому вищесказаному! Хоча можна обмежитися однією фразою, я все ж таки хочу сказати кілька порад. Сьогодні кожному християнинові важливо поставити собі низку запитань з приводу послуху Богові через послух Його Слову. Апостол Павло в своєму Посланні до Тимофія пише: «Усе Писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності…» (2 Тим. 3:16). Іншими словами кажучи, Бог хоче через Своє Слово зробити нам чотири речі: навчити, докорити, виправити та виховати. Якщо ми хочемо бути слухняні Богові та бачити плід від Його Слова у нашому житті, слід постійно ставити собі чотири запитання згідно з цим текстом. Їх потрібно ставити як під час слухання проповіді в церкві, так і під час особистого вивчення Слова.
- Чого Господь хоче навчити мене через це Слово? Що він хоче, щоб я знав? Не запитуйте у себе, про що говорив проповідник. Запитуйте, що Бог хоче донести конкретно вам через слова проповідника? Адресуйте сказане Слово собі.
- У чому Бог хоче вам докорити сьогодні? Що є у вашому житті, що потрібно залишити чи виправити?
- Яке рішення ви маєте прийняти, почувши Слово від Бога, щоб виправити ситуацію? Щоразу, коли ви чуєте проповідь або читаєте Біблію, обов’язково приймаєте якесь рішення. По суті, рішення є лише два. Перше – щось змінити, друге – нічого не змінювати. Коли ви виходите з церкви і після проповіді нічого не змінюється у вашому житті, це означає, що ви прийняли рішення проігнорувати все, що Бог сказав до вас. Біблія корисна до виправлення, тому приймайте рішення щось змінювати, виправляти в житті.
- Як виховати в собі відповідну рису характеру або реалізувати те, до чого мене закликає Бог? Як прийняте рішення втілити в життя? Одного рішення недостатньо. Потрібно скласти план дій, як ви це застосовуватимете в житті.
Я молюся про те, щоб Господь використав наші роздуми як інструмент Своєї благодаті, що сприятиме аналізу наших сердець та допоможе виявити прихований бунт, який, можливо, ми й самі не завжди помічаємо, прикриваючись «духовними» відмовками.
Пастор Спасо-Преображенської церкви смт Гостомель Олександр Орищин