Місіонер: Церква покликана брати на себе відповідальність
Йоханес Раймер, професор місіології, проповідник і місіонер, автор багатьох книг сімейної тематики і душеопікунства розповів про причини духовного занепаду Європи, благовістя і сімейне консультування, повідомляє baptyst.com з посиланням на Emmanuil.tv.
Як сьогодні ефективно благовістити, адже церкви швидше втрачають своїх вірян, аніж поповнюються новими?
Проблема в тому, що ми розділили слова про Бога від життя в Бозі. У нашому пострадянському просторі люди втратили довіру до церкви. Нам потрібно жити в суспільстві, відображаючи Христа, – у наших соціальних програмах, у ставленні до близьких, – показувати Христа на ділі. Люди побачать наше трансформоване життя і почнуть замислюватися. У них з’явиться бажання жити так само. Перш ніж благовістити словами, проповідуй життям і ділом.
Багато сьогодні говорять про духовний занепад Європи. Чому це відбувається, і чи загрожує це Україні, Росії й іншим країнам СНД?
Переконаний, що загрожує. Уся Європа побудувала систему суспільства на просвітленні. А в центрі ідеології просвітлення стоїть людина. «Я є, тому що я мислю», «я можу», «я буду»… Таке якання особливо виражене в Європі. І цей гуманізм виведе нас на антихристиянство. Відповідь у цій ситуації – Церква. Церква, яка вертається у суспільство. Яка стає пророчим голосом у суспільстві.
2017 рік – особливий рік для Німеччини й усього світу: ми святкуємо 500-річчя Реформації. У чому варто реформувати Церкву, щоб вона могла реформувати суспільство?
Реформація нам такої Церкви не дала. Реформація – ця велика справа. У нас з’явилося богослов’я, яке допомогло зрозуміти, що Бог милостивий. З’явилися всі solo – і за це ми вдячні Мартіну Лютеру. Але після Лютера 200 років церква взагалі не займалася місією. І будь-яка місіонерська спроба каралася ледве чи не смертною карою. Тому сьогодні, святкуючи 500 років, важливо дивитися на помилки й на те, що нам Реформація принесла. Для мене святкування Реформації – це двокрапка. Нам не пам’ятники потрібні – нам життя потрібне.
Україна зараз переживає дуже непростий період: багато втратили надію на краще майбутнє. Що Церкві робити, щоб стати відповіддю для суспільства?
Україна потребує Церкви. Україна не має потреби в ще одній політичній партії. А Церква – це покликані зі світу люди, які беруть на себе відповідальність за світ і за примирення. Роль церкви полягає не в тому, щоб показати, які небезпечні й страшні агресори – говорити і про це треба, – але простягнути руку тому, хто вбиває, знищує, показати йому шлях порятунку. Церква – це посланець Божий, посланець зі словом примирення. Я в Україні бачу дуже багато агресії – є причина для цього. Але Христос не кричав: де справедливість?! Він проклав міст до тим, котрі вбивали і знищували. Те, що відбувається сьогодні в Луганській і Донецькій областях, – Божий план. Якщо Церква побачить цей план, побачить свою роль як агента примирення, тоді вона стане голосом Божим у політичному дискурсі. Не кулі вирішують військові конфлікти – їх вирішують миротворці. Дайте Церкві бути Церквою – перестаньте гратися в політичну партію.
Переходячи на тему сімейного консультування – на які три обов’язкові питання повинні дати вам відповідь ті, хто готується до шлюбу?
Я завжди запитую як дівчину, так і хлопця: яке твоє покликання і духовні дари? В чому полягає місія твого життя? Вони звісно відповідають, що це не по темі… Але неможливо жити спільним життям і при цьому мати два різні місіонерські напрями. Ми поєднуємо два завдання, два життя, дві долі, дві біографії. І з’єднати – потрібно знати себе, і, можливо, віддати себе в руки партнера. Коли ми не віддаємо, а прагнемо все взяти – це не любов, а егоїзм.
Запитання друге – що тобі подобається у своєму партнерові? Волосся, ніс, сміх, очі, стиль? Що? Якщо відповіді саме такого змісту, я кажу: ви не готові до сімейного життя. Потрібно любити особистість, а не зовнішність. Закохуючись у зовнішність, ми втрачаємо стосунки.
І третє запитання – яка спільна мета керує вами? Скажімо, через 20 років де ви будете? Куди ви рухаєтеся?
Дошлюбне душеопікунство триває не день, не два, і навіть не тиждень. Найбільша проблема наших пасторів у тому, що вони часто уникають ставити незручні питання. Для прикладу, про дошлюбні статеві стосунки. Але мало хто хоче називати речі своїми іменами… Не має бути секретів, не можна переносити в сімейне життя тінь. Рано або пізно іржа не озвучених проблем виявиться.
Як створити щасливу сім’ю, якщо уже є рани від минулих взаємин, зокрема психо-соціальний або сексуальний досвід?
Потрібно працювати із цими ранами. Якщо з бесіди зрозуміло, що людина хвора – я допоможу їй одужати. Їй потрібна терапія раніше весілля. Якщо немає терапії – вона виплесне все своє минуле в нові стосунки. Коли людина трансформувала свої рани – у неї є шанс почати все з початку.
Чий обов’язок проводити цю роботу: пастора, сімейного консультанта, психолога?
Згідно Біблії пастир – це душеопікун, той, хто стурбований своєю паствою. Коли пастор – менеджер церкви – він за все відповідає: будує дім молитви, займається фінансами. І він не здатний займатися душеопікунством. У такому випадку потрібно шукати душеопікуна.
Розмовляла Юлія Далматова-Агафонова