Ентоні Пек: «Україна страждає – і ми відчуваємо цей біль»
Представники Європейської баптистської федерації, до складу якої входить 52 баптистських союзи, побували на Сході України. Також вони провели зустрічі в декількох держустановах Луганської області та Києва, мали бесіди з братами-служителями центрального офісу ЄХБ.
Уже в Києві після повернення зі Сходу України ми поставили кілька запитань генсекретареві ЄБФ Ентоні Пеку і його помічниці Хеллі Лайт.
Що справило на вас найбільше враження на Сході України?
Ентоні: На мене сильне враження справила зустріч з пасторами Луганської області. Хтось із них приїхав з тимчасово окупованих територій, а хтось служить на території України. Коли перебуваєш на Сході України, починаєш розуміти, що таке цей конфлікт і до чого він призвів. Розділилися люди, розділилися навіть церкви. Але ще більше вразили мене свідоцтва пасторів про пережите, про те, що відбувається навколо. Деякі кажуть, що ніколи до війни не стикалися з біженцями, ніколи з ними не працювали. Вони кажуть: «Слава Богу за те, що, в кінцевому рахунку, ми отримали цих біженців і почали з ними працювати – починаючи з практичних речей: їжі, практичних потреб». Вони виявили, що коли практично проявляти турботу про людей, то і люди, про яких ти піклуєшся, починають практично цікавитися Богом. Багато хто свідчив, що, незважаючи на той факт, що чимало християн покинули свою землю і свої церкви, все ж ці церкви заповнені багатьма людьми. Тому навіть ті, хто перебуває в дуже складних обставинах, мають сильну надію.
Найбільший вплив на мене справило висловлювання одного пастора. Він говорив про людей, з якими йому доводиться працювати, людях, які постраждали, тікаючи від війни. Він сказав: коли я поділяю чийсь біль – це змінює мене. І я думаю, що він також припускав, що змінюється церква. Тому я б сказав, що це було найсильнішим враженням з усього побаченого і почутого.
Хеллі: Я теж згодна з тим, що говорить Тоні, на мене це також справило велике враження. Хотілося б ще згадати одну деталь. Пастори, з якими ми зустрілися у м Сєвєродонецьку Луганської області, прийняли рішення залишитися разом зі своєю церквою. Зазвичай природа людини така, що вона тікає від труднощів, але пастори прийняли рішення залишитися з церквою, служити церкві, незважаючи на всі складнощі. І, крім того, разом із церквою ще й іншим людям служити. Для мене це справжній героїзм.
Які головні виклики перед баптистськими громадами Європи?
Ентоні: Церкви в Румунії, Італії, Австрії, Іспанії – у кожної з них своя культура, свій шлях показати людям Євангеліє. Спільне для наших баптистських союзів – це не те, як ми йдемо за Христом у своєму особистому житті, а який вплив справляємо на суспільство навколо нас. Саме про це ми і розмовляли з людьми в українському парламенті. Величезна необхідність у тому, щоб юристи, медики і люди багатьох інших спеціальностей були християнами. І виникає питання, як зможемо ми – як церква – якось вплинути на абсолютно безбожне навколишнє суспільство? Як я можу бути послідовником Ісуса Христа в суспільстві, в якому перебуваю? Христос говорив, що ми повинні бути сіллю землі і світлом світу. Але от як саме нам це зробити – велике питання. Сховатися за стінами церкви дуже легко. І у нас там може бути чудове спілкування і прекрасне життя! Але нам потрібні люди, особливо молоді, які стануть християнським світлом і сіллю в цьому суспільстві.
Друге, як ми реагуємо на людей «іншої» віри? У Західній Європі живе дуже багато мусульман. У Середній Азії, як ви знаєте, постало дуже серйозне питання щодо того, як жити в мусульманському середовищі християнам. У Центральній Азії поширений інший вид ісламу, який впливає навіть на нас у Європі. І ось питання залишається відкритим – як нам, баптистам, реагувати на ці виклики?
І ще я б додав до цього: сьогодні в Європу, особливо Західну і Центральну, дуже багато людей рветься з інших частин світу. Приміром, з Африки. Напевно, ви чули, як в Італію з Лівії намагалися проникнути на кораблі. Дуже багато людей з Південної Америки та інших місць прагнуть до Європи. І також багато східних європейців переїхали до Західної Європи.
Питання в тому, як взагалі об’єднати різні культури, і взагалі – як налагодити життя в Європі. Дуже часто ця розрізненість веде до позитивних результатів і в той же час приносить свої труднощі.
Чим саме відрізняються церкви Східної Європи від Центральної і Західної?
Тоні: Питання дуже цікаве. Одинадцять років я був генеральним секретарем ЄБФ. Я практично відвідав усі європейські країни. І думаю, що різниця між цими церквами сильно перебільшена. Якщо взяти церкву в Бельгії і порівняти її з церквою в Україні, то, я думаю, великої різниці ви все-таки не виявите. Будучи баптистами, ми вже маємо багато схожості.
Ми люди, які дотримуються Біблії, і у нас є своє розуміння, що таке церква, і зокрема помісна церква. Ми хочемо ділитися Звісткою про Христа і займатися місією, ми віримо в релігійну свободу, яка повинна бути доступна всім. І в ЄБФ ці речі нас об’єднують. Звичайно ж, є й відмінності. Іноді служіння поклоніння Богові в деяких церквах хтось може назвати більш харизматичним поклонінням. Інші можуть сказати, що харизмати і баптисти – це різні деномінації. Іноді сам союз церков, сама система будується по-різному. Деякі союзи, наприклад, всі питання залишають у руках церкви, в інших місцях союз приймає всі рішення, і очікується, що всі церкви будуть їх дотримуватися.
У якому напрямку найбільші відмінності?
Найголовніша відмінність між Заходом і Сходом – у питаннях моралі, але всередині ЄБФ здебільшого у всіх питаннях єдність. Наприклад, у нас чітко прийнято рішення по всіх баптистських церквах союзу, що одружувати одностатеві пари для нас неприйнятно. Потрібно розуміти, що особистого контакту у ЄБФ з кожною із 30 тисяч церков немає, але ми контактуємо на рівні союзів. Як союз доносить нашу позицію і який у нього контакт з церквами – це вже рішення в їхніх руках.
Інша сфера, в якій ми відрізняємося, – це сфера служіння жінок. Велика частина союзів, які входять у нашу федерацію, проти того, щоб сестри були служителями. Але в деяких із цих союзів є жінки-пастори і є навіть жінки, в служінні і керівництві наближені до керівників союзу. І так було ще з моменту створення ЄБФ. З 1920 року в моєму рідному союзі були жінки-пастори. Тому для нас це питання взагалі-то не нове. Але мушу сказати, що за останній час з’явилася велика кількість жінок-пасторів, і тому рішення у нас було прийнято таке: ми з цим не згодні, але ми не дозволимо, щоб це зруйнувало наше спілкування. Ми намагаємося триматися за це рішення. Ми ніколи не говоримо, що всі представники ЄБФ мають ось так вірити чи ось це робити.
Що, на вашу думку, впливає на ріст чи занепад баптистських громад?
Ентоні: На дане запитання, можливо, я відповім насамперед як західний європеєць. З усім секуляризмом, якщо можна так назвати, тобто з проникненням світу в церкву, ми починаємо відчувати втрати. Ми втрачаємо впевненість в Євангелії і в Ісусі Христі. Але як тільки в цьому питанні ми відновлюємо євангельські позиції, відбуваються великі чудеса, навіть у Західній Європі.
Нам потрібні хороші керівники, у яких дійсно є бачення того, як Царство Боже може діяти в ситуації, в якій ми перебуваємо зараз. Керівники, які можуть побачити можливість, як церква може рости, як вона може приводити нових людей або створювати нові церкви. Тому, коли ми навчаємо людей в семінарії, нам, мені здається, треба більше вчити місіонерських пасторів. По-моєму, саме це впливає на зростання. Ось у цьому і полягає питання, що руйнує церкви або чому вони стають меншими.
Якщо, наприклад, взяти мою країну, Великобританію, то сто років тому баптисти становили близько чверть віруючих. У кінці XIX – на початку XX століття було сильне значне зростання. Проблема в тому, що багато церков будувалися великими, але не в тому місці. Також спостерігалося деяке соціальне захоплення. Зараз ситуація така, що людей менше, але кожен з них більш посвячений Христу, якщо можна так сказати. Звичайно ж, ми молимося, щоб церква знову почала зростати чисельно.
Багато церков починають розуміти, що сьогодні Бог хоче від нас не того, чого Він хотів вчора. Тому, якщо вони сильно обмежені традиціями минулого, то церква часто не в змозі зустріти виклики або проблеми, які перед ними стоять сьогодні. І для цього, як я вже говорив, потрібні керівники, лідери, які зможуть вести церква в майбутнє.
Хеллі: Я, напевно, скажу ті речі, які не дуже приємно чути. Дуже часто, коли церквам стає важко, вони починають переглядати своє бачення і більше роздумувати про те, а що ж дійсно їм потрібно робити. І це було очевидно в Непалі, у Лівані, Сирії, в Іраку… І ми знаємо, що навіть у східній Україні церкви ростуть. Навіть якщо їм доводиться міняти свої погляди щодо якихось речей, якихось тем, але при цьому вони слухняні Богу, і Бог виражає це у зростанні церкви. Я не хочу, щоб ви подумали, що нібито я молюся, аби Бог послав проблеми в церкві, ні, я просто помічаю те, що відбувається.
У нас в Естонії теж було радянське минуле, як і у вас. Ходити в церкву було не те що не популярно – це було іноді й небезпечно, – ви знаєте радянське суспільство. І багато людей мого віку і старші були навчені зберігати свою особисту віру. І є проблема в церквах, які в більшості складаються з таких, як я, або старших – вони не ростуть. Тому що в їхній свідомості реально діє якесь блокування відносно того, що церква повинна бути відкрита для суспільства. Але коли ми говоримо про молодих – а це студенти університетів, – то для них не проблема підійти сказати своєму однокурсникові або другові: «Слухай, у нас сьогодні буде богослужіння, ходімо з нами». Вони слухають музику, вони діляться історіями, переживаннями, проводять хрещення в центрі міста на відкритій місцевості, щоб усі бачили, басейн ставлять. Тобто у них немає проблем публічно і відкрито свідчити друзям, сусідам, оточуючим. Такі церкви мало того що ростуть швидко – вони створюють нові церкви.
Що ви можете побажати в нашій ситуації для церков, для братів-служителів?
Ентоні: Думаю, найважливіше – це продовжувати вірити Господу і довіряти Йому, що Він проведе України навіть через цю кризу. Довіритися Богові і дозволити Йому міняти церкви і людей так, як Він хоче. Продовжуйте піклуватися про потреби, які виникають, як наприклад, у біженців. Можна розповісти величезну кількість історій, як це відбувалося, наприклад, у Лівані, коли церква вийшла за межі своєї будівлі і почала працювати серед суспільства. Я просто закликаю братів і сестер України бути відкритими до того, що хоче робити Бог. І друге: завжди пам’ятайте, що тисячі і навіть мільйони братів і сестер по усіх світах вас пам’ятають, про вас моляться і вас підтримують.
Україна страждає, – і ми відчуваємо цей біль. Звичайно ж, ми дуже багато про це молимося. І одна з причин, чому ми тут, – ми хотіли самостійно подивитися, відчути, що відбувається, щоб розповісти у себе в церквах, які хотіли б брати участь у служінні допомоги вам.
Хеллі: Ми дійсно солідарні з вами, і ми співпереживаємо. Я з Естонії, і багато наших баптистських церков відгукнулися і почали збирати матеріальну допомогу. Ці труднощі допомогли об’єднатися. Ваша ситуація мала дуже сильний вплив також і на наші церкви.
Ентоні побажав вам найважливішого – продовжувати вірити Господу і довіряти Йому, що Він проведе України через цю кризу. Я б додала тільки одне: Христос воскрес – і це наша надія!
Спілкувалася Людмила Жакун